Переказ комедії “Куркудион”
Куркулион – значить “Хлібний хробак”. Це прізвисько одноокого нахлібник^-приживала, хитрун і ненажери, що веде інтригу в цій комедії. Його годувальник і заступник – палкий закоханий юнак; дівчина, що цей юнак любить, належить злому звідникові, і її потрібно якомога швидше викупити. Грошей ні, і добути їхній закоханий не вміє; вся надія на спритного Куркулиона. Юнак послав його в інше місто – просити в борг у свого друга, а сам тайкома пробирається до своїй люб’язного. Звідник хворий, юнака зустрічає п’яничка воротарка, за глечик
Баба співає славу провину: “Ах, вино! ах, вино! кращий дарунок для мене!..” Юнак співає серенаду дверним петлям, які зараз розгорнуть двері й випустять до нього кохану: “Агов, гаки! вам, гаки, шлю привіт всією душею!..” Старий раб дивиться, як цілуються закохані, і гарчить: “Добре любити розумно, а безумно – ні до чого”. Усі чекають повернення Куркулиона – привезе він чи гроші ні?
Куркулион легкий на спомині – він уже біжить по сцені: “Агов, знайомі, незнайомі, ладь із дороги, ладь зі шляхи! / Повинен вислужити я службу! Хто попався, бережися, / Щоб не збив
Його вистачають, утримують, пригощають, розпитують. Виявляється, весь шум – попусту: грошей ні, а є надія на хитрість. У сусіднім місті Куркулион випадково зустрів хвалькуватого воїна, що, виявляється, теж примітив ту ж дівчину й уже зговорився зі звідником про її покупку. Гроші для цього лежать на збереженні в меняли, що видасть їх тому, хто пред’явить йому як умовний знак кільце з печаткою воїна. Куркулион уплутав до воїна в компанію, вони отужинали, випили, стали грати в кості, одному випало менше, іншому більше, Куркулион порахував себе у виграші, стягнув у п’яного воїна кільце з пальця й був такий. От воно – за таку послугу гріх не нагодувати його до відвала!
Починається робота. Щільно поївши, Куркулион є до меняле з листом, запечатаним тієї самою печаткою: боєць, мечем слона, що розсікає. У листі написано: я, мол, воїн таке-те, доручаю меняле таке-те виплатити звідникові скільк-те й скільки^-те, а подавцеві цього листа передати викуплену дівчину. “А ти-то хто такий?” – “Я його слуга”. – “А що ж він сам не з’явився?” – “Справою зайнятий: ставить пам’ятник своїм подвигам – як він розгромив Персію й Сирію, Обжорию й Опиванию, Аивию й Винокурию: полмира за три тижні”. – “Ну, коли так, то вірю, що ти від нього: іншої такої дурниці не придумає”. І, припинивши допит, міняла виплачує гроші звідникові, а той іде з Куркулионом за сцену – кдевушке.
Несподівана пауза: на порожню сцену виходить хораг, хазяїн акторської трупи, і розмовляє із глядачами. Це все, що залишилося від хору, що колись займав так багато місця в комедіях. Хораг дражнить публіку: “Хочете, розповім вам, де кого знайти на форумі? У такий^-те храму – брехунів, у такий^-те – марнотратів, у колодязя – нахаб, у каналу – чепурунів, у судилища – крючкотворов, а заодно й шльондр…” Тим часом звідник вручає дівчину Куркулиону, і той, задоволений, веде неї до свого хазяїна, смакуючи ситний обід внаграду.
Раптом з’являється хвалькуватий воїн – він проспався, кинувся свого персня, поспішає до меняле – грошей уже ні, поспішає до звідника – дівчини вже немає. “Де знайти Куркулиона, черв’яка негідного?” / “Так шукай у зерні пшеничному, там знайдеш хоч тисячу!” / “Де він? де він? допоможіть, дорогі глядачі! / Хто знайти його допоможе – дам винагорода!..”
А перстень його – боєць, мечем слона, що розсікає, – у Куркулиона, а дівчина дивиться й дивується: точно такий же перстень був у її батька! Уривається воїн, кидається до юнака: “Віддай мені мою рабиню!” – “Вона вільна, – заявляє юнак, – якщо хочеш – підемо в суд, тільки спершу скажи: це твій перстень?” – “Мій”. – “А звідки він у тебе?” – “Від батька”. – “А як кликали батька? а мати? а годувальницю?” – “Так-те”. – “Братик милий! – кричить дівчина, кидаючись воїнові на шию. Хіба не було в тебе сестрички, що у дитинстві втратилася?” Відбувається радісне узнание: яке щастя, що боги не допустили шлюбу брата із сестрою! Весілля юнака й дівчини вирішені; тепер потрібно розправитися зі звідником – як він смів торгувати вільною дівчиною? Той переляканий, дівчині навіть шкода старого: “Пошкодуйте його, він не кривдив мене, я як увійшла, так і вийшла честною!” “Добре, – говорить воїн, – нехай поверне гроші, а я, так і бути, ні в суд його не потягну, ні з катапульти їм стріляти не стану”. Звідник платить, на викуп готовлять бенкет, і Куркулион потирає черево, очікуючи заслуженого частування
М. Л. і В. М. Гаспарови
(2 votes, average: 3.00 out of 5)