Home ⇒ 📕Твори з української літератури ⇒ Пейо Яворов Поезії
Пейо Яворов Поезії
Пейо Яворов
Поезії
Перекладач: Микола Бажан
Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975
Перед тюремним муром
Переді мною – хмурий, лютий,
Тюремний, вкритий мохом, мур.
Іржава брама. Камінь кутий.
Тьма безпромінних амбразур.
Стоїть він свідком грізнослівним
Розпусти, скверни, лихоліть;
Овіяний прокляттям гнівним,
Облитий кров’ю, він стоїть.
Стоїш, німий… Кажу я стиха:
Коли б ти, муре, говорив,-
Яку б то мисль нову на втіху
Ти, речнику, нам появив?
Навчив би, певне, ти співця,-
І клич його грізний, зловісний,
Страшніший був би од свинця!
Стоїш, німий… Кажу я стиха:
Коли б ти, муре, впав ураз,
Яку б картину пекла й лиха
Тоді розкрив би ти для нас?
Стоїть, мов скеля понад морем,
І смерть таїть у глибині,
На небі хмарищем суворим
Вкриває зір рої ясні.
Та день наступить неминучий,
Нарине хвиль буремних плин
І зрушаться граніти з кручі
В безмежний шир – у шум глибин.
Настане час – і вихор добрий
Порозганяє хмари тьми
І зорями укритий обрій,
Радіючи, побачим ми.
Ще прийде
Омиє він камінну путь
І гніву бурі стрімголові
Тебе, злий муре, геть зметуть!
1896
Град
“Один, чи два, чи три – нещадні,
Нещасні роки… О мій боже,
За що нас руки твої владні
Схотіли гнівно так скарати?
Чи слово може
Біду і злидні описати,
Які тепер панують всюди?
Була б чума чи мор на люди,-
В труні ні голоду, ні спраги.
Але нетяги
Інакших бід зазнали – граду,
І зливи, що невпинно рине,
І заморозків, і посухи,
Аж попеклись в землі зернини…”
От промине пора снігів,
Весна відійде дощовита,
І щедра позолота літа
Укриє шир плодючих нив.
Вже поле буйно половіє
І клониться колоссям лан,
І світла радниця – надія
Втішає трударів-селян.
Радіє серце хлібороба,
І посміх – уст його оздоба.
Він, перст приклавши до перста,
Кладе на себе знак хреста:
“Нехай би тиждень ще стояла
Така година і тепло,-
Недоля б наша легша стала
І лиха в нас би не було”.
Так, доки сила не покине,
Селюк працює ненастанно.
Він знає,- взимку відпочине,
Тепер же – тільки ляже, встане.
Ще й півні ранні не запіли,
Ще спить собака при амбарі,-
Вже на ногах він:- “Чи купили
Мотуззя й дьогтю на базарі?”
Заснуть не може і дружина,-
Хоч встигла все, як слід, зробити,
Та взавтра жнив жарка година,
отож, сердита,
Подвір’ям прудко пробігає,
Клопочеться, до клуні вбігши,
Аж раптом – “Чуєш, жінко? Тихше.
Не бігай. Все готово нині.
Гей, Ваньо, ледарю, ставай же!
Зачервоніло вже крайнеба
І сонце вже звелося майже,-
На луг худобу гнати треба”.
А Ваньо, сонний, позіхає,
І Сивчо, вискочивши з хліва,
На хлопця пильно поглядає
І в нього ніс вологий тиче.
“Ставай! – гукає войовниче
На хлопця тато, серед двору
При возі ставши.- День вже скоро!”
В сусіди поруч галас чути,
Когось хтось лає запопадло.
У кузні грає молот кутий,
Йому підспівує ковадло.
Вітрець ранковий пролітає
І дзенькіт дзвоників лунає
Десь віддалік. Проходить стадо…
Життя пробуджується всюди
І сонце вже метає радо
Свої вогні землі на груди.
От полудень. Страшна спекота.
Чоло втираючи від поту,
Женці стурбовані звелись,
Втупивши зір в небесну вись.
А там імла і млява сива,
І сонце жовкне, повне гніву,-
Із півдня хмара грозова
Повзе і сонце вже вкрива.
Вдивились лячно в небо очі.
Співають півні – знак пророчий!
І гуси на ріці озвались,
Чомусь аж крильми розмахались,
Неначе то дурні вони
Оці засіяли лани.
Назад вертайся, хмаро чорна,
Зажди, злочиннице потворна,
Ще тиждень, другий… не злякає
Тоді нас лихо! Облягає
Все небо хмара й грізно висне,
Встеливши сонце, – тьма зловісна
На небі. Милості не буде!
Іде біда страшна на люди.
Її передчуває всяк,
Людські серця проймає ляк.
Вгорі – дими, пекельний торох.
Крутнувся вихор, збився порох,
Промкнувся блиск – і далина
Палає знов і знов… Луна
Стрясає ниви й полонини –
Земля тріпоче… Град! – Він рине,
Як той горіх… Спинись!.. Не бий!..
Ти, боже, труд наш пожалій!
Кінчилось. Тихо грім останній
Змовкає в дальньому лунанні
І так, як вовк жене отару,
Холодний вихор гонить хмару.
Знов сонце гріє все навколо,-
І люд, охоплений журбою,
Старі й малі, біжить юрбою,
Цілим селом спішить на поле.
Простують, босі, нещасливі,
Мертвотно зблідлі, сумовиті,
Туди, де, вічним лихом биті,
Пустіють глухо їхні ниви.
Там люта жниця потоптала
Усе – жита, вівси, ячмені,
Ще недостиглі і зелені,-
Вона і цвіт надії зжала…
1900
З циклу “Notata”
…Ні, не про нього думав, коли юрбу я ганив,
Збіговисько строкате, лише презирства варте.
Неробам цим в обличчя нехай би хтось поглянув,-
Вони – вовки, не люди… А вовка в зуби вдарте!
Проте народ – ти знаєш: отой, що ралом оре,
Що, змучений, сапою посохлу землю риє,
Що стиснувши сокиру, в мороз іде у гори,
Для нього труд – відрада, для нього труд – надія.
Люблю його такого, люблю його відверто,
До нього, як до батька, з любов’ю ставлюсь сина,
Нехай він і наївний, і простий, мов дитина,
Дрібний в своїх пороках, і в грубих жартах впертий.
Але поглянь – хоч поле тернини вкрили кляті,
Хоча воно встелилось бадиллям недогідним,
А все-таки не стало безсилим і безплідним,
Грунти його і зараз – глибини непочаті.
1901
В час блакитної імли
Сиджу й дивлюся крізь вікно я: діти
На дворі бавляться – це їх пора ясна.
На їхніх лицях світиться весна,
Але хіба не бачив я, як в’януть квіти?
Сиджу й дивлюсь: на груди спомин впав, мов гніт.
Несамохіть мій зір минулу даль питає
Про те, куди пішли мої шляхи в безкрає…
Одні ідуть сюди, а інші – на той світ,
За срібноосяйним сховавшись кругозором.
Здибається життя зі смертю повсякчас.
Хто скаже – що є честь, а що – ганьба і сором?
Боюся, діти, я за вас.
Над вашими голівками свій вічний хід
Звершає сонце. Лиш воно примружить очі,-
У хмарах, як в димах, багріє небозвід.
Я знаю й спеки дні, і гроз часи урочі.
Давно чатую я – мої відходять дні…
З гіркотним посміхом на вас дивлюся, діти.
За цей спочинок мій хто б міг мене ганьбити?
Чекаю, аж коли завіса на вікні
Впаде додолу. Враз світання блискавок
Протне ваш полудень і бурі гомін дикий
Заглушить отоді безтямні ваші крики,
Але я спатиму без снів і без думок.
Вечірній холод вас колись огорне ще,
Обшпарних, брудних. Меланхолійні чола
Тоді похилите, і спомин гаряче
?пектиме вас, немов жарина несхолола,
Мов кінчик вбитої у груди вам стріли.
Вечірня позолоть вгорі поволі згасне,
Залишиться там тільки тайна мрій неясна,-
І в цю годину, в час блакитної імли,
Коли змовкає шум, галасування денне,
Ви сядьте, немічні, безсилі, при вікні,
Про дещо спом’яніть, згадавши і про мене,-
Тоді – добраніч! – прокажіть мені.
1909
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Схожі твори:
- Йоганн Вольфганг Гете Поезії в перекладі Миколи Зерова Йоганн Вольфганг Гете Поезії Перекладач: Микола Зеров Джерело: З книги: Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990 Прагнення Хто лише муку зна, муку кохання, Лиш той пізнав до дна моє страждання! Сам я без втіхи й сна смутний блукаю… Хто мене любить, зна, в дальньому краю; Душа моя...
- Україна в поезії Сосюри Усе своє творче життя Володимир Сосюра присвятив рідному народові, розвитку його культури, зокрема рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. Любов до Батьківщини в поета нерозривно поєднується з любов’ю до української мови. У вірші “Як не любити рідну мову” йдеться про те, що кожен з нас не має...
- Принципи “чистого мистецтва” в поезії – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ середини – другої половини XIX ст. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст. Принципи “чистого мистецтва” в поезії У середині XIX ст. теорія “чистого мистецтва” (“мистецтва для мистецтва”), відома ще від античних часів, набула “нового дихання”. У Франції її прихильники – поети...
- Виразне читання напам’ять поезії Шандора Петефі “Коли ти муж, – будь мужнім…”. Характеристика емоційно-змістової наповненості поезії Уроки зарубіжної літератури 6 клас Урок 52 Тема: Виразне читання напам’ять поезії Шандора Петефі “Коли ти муж, – будь мужнім…”. Характеристика емоційно-змістової наповненості поезії. Мета: формувати вміння декламувати вірші, правильно інтонувати поетичні рядки, наголоси, змістові акценти, вчити розуміти закони силабо-тонічної системи віршування; прищеплювати навички проникнення у змістові глибини поетичного тексту...
- М. О. Некрасов. Поезії “Трійка”, “На смерть Шевченка”. Поетичне новаторство автора, поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації; перегуки з Шевченком УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 10 КЛАС ІI семестр 2. ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ – II ПОЛОВИНИ XIX ст. УРОК № 45 (з резервного часу) Тема. М. О. Некрасов. Поезії “Трійка”, “На смерть Шевченка”. Поетичне новаторство автора, поєднання поезії з прозою, наближення поетичної мови до розмовної інтонації; перегуки...
- Реалізм і “пізній романтизм” у поезії середини XIX ст. – ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСЬКІ ЗРУШЕННЯ В ПОЕЗІЇ середини – другої половини XIX ст. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВІДНИХ ШЛЯХІВ РОЗВИТКУ ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ XIX ст. Реалізм і “пізній романтизм” у поезії середини XIX ст. У літературі середини XIX ст. усе більшої сили набирав реалізм. Саме тоді ступили на літературну стезю або перебували на вершині...
- Глибинні зрушення в поезії початку XX ст. Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст. Життєвий і творчий шлях австрійського поета Райнера Марії Рільке. “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось” УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 21 Тема. Глибинні зрушення в поезії початку XX ст. Модернізм і основні течії європейської поезії XX ст. Життєвий і творчий шлях австрійського поета Райнера Марії Рільке. “Орфей, Еврідіка, Гермес”, “Ось дерево звелось” Мета: ознайомити...
- Паоло Яшвілі Поезії в перекладі Миколи Бажана Паоло Яшвілі Поезії Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975 Тбілісі Серце на гору Давидову лине – Там би знайшло свій притулок у висі. Там би раптово упав на коліна Я перед сонцем і перед Тбілісі. Місто моє! Не жалієш...
- “Срібна доба” російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби. Життєвий і творчий шлях російського поета Олександра Блока. Символізм його поезій УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас І семестр ІЗ ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ. УРОК № 26 Тема. “Срібна доба” російської поезії, розмаїття літературних напрямів, течій та шкіл у поезії. Трагічні долі митців цієї доби. Життєвий і творчий шлях російського поета Олександра Блока. Символізм його поезій Мета: ознайомити учнів із...
- Україна в поезії В. Сосюри Солов’їні далі, далі солов’їні… Знов весна розквітла на моїй Вкраїні! В. Сосюра Усе своє творче життя Володимир Сосюра присвятив рідному народові, розвитку його культури, зокрема рідної мови, яку він пристрасно любив, оберігав і збагачував. Любов до Батьківщини в поета нерозривно поєднується з любов’ю до української мови. У вірші “Як не...
- Автобіографічні мотиви в поезії “Мені тринадцятий минало” Усім нам добре відома біографія Тараса Григоровича Шевченка – геніального письменника, талановитого художника, видатної особистості. Мене, наприклад, завжди дивувало те, що ця людина змогла піднятися з низів суспільства та стати провідною постаттю в українській культурі. Адже Шевченко був сином кріпака, народився й виріс в українському селі, пізнав злидні, голод, зневагу....
- Петр Безруч Поезії Петр Безруч Поезії Перекладач: Микола Лукаш Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990 ОДИН ЛИШ РАЗ Не пам’ятаю вже, Коли і де я чув таку легенду… На півночі далекій Десь є долина серед гір високих; Сумна вона й темна, Бо там ніколи не світає сонце. Живуть сумні там люди...
- Петер Аліпієв Поезії Петер Аліпієв Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Каліакра Щезає далечінь у молоці небесно-синім, До виднокола залишила срібний слід вона. Під гостротою скель. Під хланню в темряві...
- Трагічна доля поезії “Любіть Україну” Володимира Сосюри Володимир Сосюра віддано любить Україну, народ свій, якому впродовж його тернистого шляху випало зазнати стільки кривд і поневірянь. Згадаймо Тараса Григоровича, який усе своє полум’яне життя поклав на олтар Вітчизни України, матері, неньки єдиної, найдорожчої. Про палку любов до неї він з далекої Орської фортеці посилав свій голос: Я так...
- Зображально-виражальні засоби в поезії Сосюри “Любіть Україну” Драматичною була доля поезії В. Сосюри “Любіть Україну”. Вона стала причиною звинувачень поета в буржуазному націоналізмі. Автор прагнув осмислити, збагнути справжню суть таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм. У цьому творі поєдналися пристрасть поета-патріота і ніжність поета-лірика, що дало йому змогу виразити найзаповітніші думки, почуття й переконання людської душі....
- Еміл Рупел Поезії Еміл Рупел Поезії Перекладач: Анатолій Глущак Джерело: З книги: Автографи: Книга перекладів А. С. Глущака/ Передм. Д. В. Павличко; Худож. Н. А. Дехтяр – Одеса: Маяк, 1988.- 232 с. ISBN 5-7760-0115-3 Пісня Круму Василчеву Душа народу – вічна і казкова, У спів її заслухався Балкан, В жагуче, незглибиме, юне слово,...
- ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРИРОДИ В ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. “СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ, ГОРИ ЧОРНІЮТЬ…” II семестр З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ (продовження) ПОЕТИЧНА ЗБІРКА 1 Урок 52. ОБРАЗИ УКРАЇНСЬКОЇ ПРИРОДИ В ПОЕЗІЇ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА. “СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ, ГОРИ ЧОРНІЮТЬ…” Мета: продовжити ознайомлення учнів із творчістю Т. Г. Шевченка; удосконалювати навички виразного читання віршів; учити аналізувати прочитане; виховувати любов до поезій великого Кобзаря. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ...
- “Благоухающая свіжість почуттів” у поезії Панаса Фета Лірика Панаса Фета відкриває нам мир разючої краси, гармонии й досконалості, три становлющие якого – природа, любов і пісня. Фета можна назвати співаком російської природи. Наближення весни й осенїї зів’янення, запашна літня ніч і морозний день, що розкинувся без кінця й краю житнє поле й густий тінистий ліс – про...
- Гай Валерій Катулл Ліричні поезії Гай Валерій Катулл Ліричні поезії Перекладач: Микола Зеров Джерело: З книги:Микола Зеров. Твори в двох томах. К.: Дніпро, 1990 III Плач, Венеро! Плачте, купідони! Плачте, люди витончені й чемні: Вмер горобчик милої моєї, Вмер горобчик, що вона любила I як свого ока доглядала. Був він ніжний і ласкаву пані Знав,...
- Патріотичні мотиви в поезії Самійленка Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина – талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини...