Печорин і “водяне суспільство” у романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”
Печорин і “водяне суспільство” у романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”. Роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”один із кращих добутків російської літератури. Цей роман коштує в одному ряді з такими шедеврами, як “Горі від розуму”, “Євгеній Онєгін”, “Ревізор”. Роман був написаний в епоху, що наступає після грудневого повстання
У центрі роману – людин, що коштує по своєму розвитку вище навколишнього його суспільства, але не вміє знайти застосування своїм здатностям. Автор точно вивів образ парубка,
У першому розділі роману ми бачимо Печорина очами Максима Максимыча, старого офіцера: “Славний був малий, тільки небагато дивний”. Сам Максим Максимыч не в змозі зрозуміти складний характер героя, якого він любить і вважає своїм
Характер його складний. Герой сам говорить про себе: ” У мені два чоловіки: один живе в буквальному значенні цього слова, а іншої мислить і судить його…” У своїх словах він приховує суть свого характеру: його душа “зіпсована світлом”. По натурі своєї Печорин – егоїст, про це ми довідаємося з першої повісті роману. Ця якість проявляється в любові до Бэле, а також у відношенні з Мері. У повісті “Максим Максимыч” автор дає портрет Печорина.
Описуючи зовнішність героя, автор підкреслює його аристократичне походження. Печорин є представником світського суспільства й живе за його законами. Якщо в першій повісті Печорина описує Максим Максимыч, то тут оповідач міняється. “Мандрівний офіцер: людина тонк і спостережливий, малює психологічний портрет героя, відзначає головне в ньому: він весь витканий із протиріч і контрастів
“Стан його й широкі плечі доводили міцне додавання”, а в посмішці було щось дитяче, якась нервова слабість”; “незважаючи на білий колір його волось, вуси й брови його були чорні”. Особлива увага приділяється опису очей героя: …вони не сміялися, коли він сміявся! Через напівопущені вії вони сіяли якимось фосфоричним блиском: те був блиск, подібний блиску гладкої сталі, сліпучий, але холодний”. В “Князівні Мері” ми зустрічаємо людину, здатного на самоаналіз
Тут Печорин характеризує себе сам, він пояснює, як сформувалися в нього дурні властивості: …така була моя доля із самого дитинства! Усі читали на моїй особі ознаки дурних властивостей, який не було; але їх припускали – і вони народилися… я став потайливий…
Я став злопам’ятний…, я зробився заздрий, я вивчився ненавидіти, я почав обманювати, я зробився моральним калікою. Він усвідомлює, що прожив життя порожню й безцільну: “Навіщо я жив? Для якої мети я народився?
” Герой не бачить сенсу життя. Це розуміння свого призначення в житті за кілька годин до можливої смерті є кульмінацією не тільки повести “Князівна Мэри”, але й усього роману. Печорин-Людина сміливий, що виявилося вдуэли.
До позитивних рис героя можна віднести і його здатність розуміти й почувати людей. Печорин – чесна, чимала людина. Незважаючи на малоприємну історію князівною Мэри, Печорин вирішує сказати правду, хоча було нелегко. І в цьому епізоді виявилася його сила волі. В. Г. Бєлінський порівнював душу Печорина з висушеної спекою землею, що після благодатних дощів” могла б народити прекрасні квіти
Роман М. Ю. Лермонтова ставить одну із проблем – нездатність людей цього часу до дії, породжену їхнім власним середовищем. Печорин – герой свого часу. Я думаю, це почесне “звання”, адже саме слово “герой” має на увазі незвичайність, винятковість. У своєму романі Лермонтов зумів показати не тільки образ героя, але й розкрити історію душі людської”. Роман М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу – цілісний добуток, всі частини якого об’єднані одним героєм, причому його характер розкривається від частини до частини поступово, розкривається від зовнішнього до внутрішнього, від наслідку до причини, від епічного – через психологічне – кфилософскому.
Роман відразу ж був прилічений до шедеврів росіянці літератури
(2 votes, average: 3.50 out of 5)