Жив один мужик. Одного разу він кував на вулиці близько своєї юрти. Коли кував, прилетіла пташка й села близько його юрти на сучку дерева, потім проспівала:

- Мужик, чин-чир-велдес, що ти робиш, чин-чин-чирведцес?

- Кую. Іди кувати із мною разом.

- Немає не піду, руки обпалю, чин-чирвел-дес!

- Надягни рукавиці й куй.

- Рукавиці

За давніх часів усі звірі й птаха, риби й рослини жили з людьми у світі й дружбі, але помалу людей ставало усе більше й більше, а бідним звірам залишалося місця на землі усе менше й менше. Далі - і того гірше: люду придумали лук зі стрілами, ножі, списи так рибальські снасті й прийнялися полювати на звірів. У тих, що побільше, брали шкіри й м'ясо, а живність подрібніше,

Чоловік із дружиною року чотири Жив, двох дітей нажив. Ну до того дружина зла була, щодня чоловіка била. Думав-Думав чоловік: «Ось правда прислів'я: одружитися не напасти, так як би одруженому не пропасти!» Думав-Думав: «Дай я її утоплю у річці, у Антошкиной. Крути». Ось він говорить: «Баба, підемо з тобою на річку рибу ловити!» Як вона зашумить на нього: «Ах ти, такий-сякий!

Жила-Була баба, і мала вона сина. А жили вони бідно-пребідно, навіть ложки у будинку не було. Прийшов час, і склала баба руки на груди. Робити нема чого, умерла - так потрібне поховати її по-людськи, а бідний син тільки руками розлучає: дощок для труни й тих немає.

Жив на світі бідняк. Була у нього корова. Пройшов час, перестала корова телитися. Розв'язав хазяїн продати її.

Послав він сина на базар продати корову за тридцять рублів.

Хлопчик обв'язав мотузкою корові рога й повів її у місто.

Водить він корову по базару, шукає покупця. Підходить купець і говорить:

- Продай теля, дам тобі три рублі.

- Не теля

Трапилося так, що залишився Кхампха круглим сиротою. Жив він разом зі своєю старенькою бабусею у старій хатині на краю гірського селища. Були вони зовсім бідними, але Кхампха не нарікав на долю й намагався ретельно трудитися. З раннього ранку й до темряви він рубав дерева й палив пні, готовив землю під ріллю.

Одного разу бабуся сказала юнакові:

- Треба б тобі, Кхампха,

Жили-Минулого Лінь да Отеть.

Про Лінь усе знають: хто від інших чув, хто зустрічався, хто знається й дружбу веде. Лінь — вона прилиплива: у ногах плутається, руки зв'язує, а якщо голову обхопить — спати повалить.

Отеть Ліні лінивіше була.

День був легкий, сонечко пригрівало, вітерцем обдувало.

Лежали під яблунею

Був-Жив мужик, у нього було три сини. Жив він багато, зібрав два казани грошей — один закопав у клуні, іншої у воротах. Ось помер цей мужик, а про гроші нікому не сказав. Одного разу був на селі свято; ішов скрипаль на гулянку й раптом провалився крізь землю; провалився й потрапив у пекло,

Жили чоловік і дружина. У всьому б у них була повна згода, якби...Коштувало дружині приготувати на обід що-небудь вкусніше, як чоловік вискакував на вулицю й тяг першого, що попався прохожегоза стіл. Такий вуж він була людей, що шматок, не приправлений розмовами й жартами, не ліз йому у горло. Ну, а дружина? Чого ж їй радіти, коли на її частку

У старі часи могутній Байкал був веселим і добрим. Міцно любив він свою єдину дочку Ангару.

Гарніше її не було на землі.

Удень вона світла — світліше неба, уночі темна — темніше хмари. Та хто б не їхав повз Ангару, усе любувалися нею, усе славили її. Навіть перелітні птахи гусаки, лебеді, журавлі спускалися низько, але на воду сідали рідко. Вони говорили:

- Хіба