Усі йоркширци родом з Англії, із графства Йоркшир. Але ось йоркширец приїхав у Америку - у Нову Англію - і став самим сьогоденням янкі.

Відомо, що янкі дуже люблять хитрити, темнити, торгуватися, коли укладають угоду. Але якщо вже вони вдарили по руках,

Жив за старих часів один бідняк по прозванню Ван У-Цзи — Ван П'ятий. Та був у нього осів, він на ньому хмиз так вугілля возило. Інших руки годують, а бідняка ослина спина. Беріг бідняк свого осла ну, прямо, як скарб дорогоцінний, напував, кормил, дрібну траву й те сікачем для нього рубав. Так він свого осла пестив, що шкіра у того стала гладка, щетина блискуча. Хто не побачить

Жив колись бідняк. Рубав він у лісі дрова й продавав їх, а на виручені гроші кормил сім'ю.

Одного разу падишах цієї країни запропонував візиру:

- Давай походимо, подивимося, що відбувається вночі у нашому місті.

Переодяглися вони дервішами й вийшли з палацу. Темно колом. Раптом бачать — у одній маленької лачужке вогник світиться. Пішли вони на цей вогник,

Жив-Був селянин, і був у нього один-єдиний син. Посилав селянин сина у різні школи розуму-розуму вчитися. Одного разу на даху батьківського будинку ворон закаркав. Запитує батько сина:

- Про що ворон каркає? Ти адже всяким премудростям навчений, повинен знати.

- Звідки мені знати? - відповідає

Не шукайте справедливості у царя й панів. Розповім вам казку, у ній не буде ні правди, ні неправди.

Одного разу орав бідняк землю. Пройшов десять борозен, загорнув плуг на одинадцяту. Раптом сошник зачепився за щось. Мужик зупинив биків. Дивиться: лежить у землі золота ступка. Бідняк протирає очі - не чи ввижається? Зчистив

Жив-Був цар. А радником у нього був бідний єврей по імені Менаше, який незмінно відмовлявся одержувати у царя платня й подарунки. Дуже заздрив радникові Менаше один міністр по імені Стулп. Заздрив повазі, яку виявляв євреєві цар, і тому заздрив, що цар називав Менаше самим безкорисливим зі своїх радників. Та ось одного разу Стулп говорить цареві:

- Чому

Ішов мужик з ярмарку вночі через ліс, у липні справа була. Іде він, іде, і раптом на нього лютим холодом повіяло. Дивиться — неподалік вогник. Він туди. А там у багаття сидять якісь мужики. Заторопів він, потім придивився — по одежинці й по виду люди пристойні. Та вийшов він до них погрітися у вогню — вуж боляче холод його пробирав.

А ті люди були тучевики. Вони тільки що ставок лісовий

Жили у одному селі два брати. Старшого кликали Хусне, молодшого - Зире. Обоє минулого страшенними ледарями й ледарями, обоє всіляко уникали будь-якої праці й жили, палець про палець не вдаривши по власній ох, оте.

Дід і батько залишили їм багата спадщина - багато грошей, великі землі. Але брати нітрохи не препомножили ці багатства. Напроти, стали витрачати,

Один жорстокий цар видав такий закон: усіх старих людей убивати.

- Старі не можуть не жати, не орати, ні дерева рубати, - говорив він.-тільки будинку сидять, хліб даром їдять так під ногами плутаються.

Та ось царські кати засукали рукава й побрали сокири у руки. Усіх старих перестратили. Залишився

Замісила господарка жменьку борошна так масла шматок і задумала спекти колобок. Посадила його на хлібну лопату, і такий він був на вид смачний, що у семи хозяйкиних хлопців так у старого діда слинки потекли. Побачив це колобок і думає: « Як би отут урятуватися?»

Ось витяглася господарка колобок — подивитися, чи спікся? А колобок