Розповідають, жив у старожитні часи цар, і була у нього красуня дружина, яку він дуже любив. А ще був у того царя чарівний перстень, який міг виконати будь-який наказ хазяїна, будь-який наказ. Та жив цар, не відаючи ні турбот, ні сумів. Однак недовго тривало його щастя - умерла родами красуня дружина, залишивши маленьку дочку.

Пройшло

Жив-Був у лісі шакал. Він усім робив капості. Раз у самому кінці зими надумав він забігти у село. Бігав, бігав навколо дворів, і захотілося йому пити. Колодязь, був недалеко. Але як шакалові напитися, коли немає у нього: ні цебра, ні мотузки? Сунув він морду у колодязь, так вода стояла низько, не дістати - і всі отут. Розсердився шакал. "Добре!- думає.- Ось поберу та й підпалю цю воду.

У одному маленькому сільці жив юнак по імені Маун Сита. Батьків він втратився у ранньому дитинстві, родички ж у нього зовсім не було. Так і жив він один, добуваючи собі їжу грою на арфі. Одного разу, як звичайно, відправився Маун Сита зі своєю старенькою арфою у далеке село. Шлях

Жив Іванко-Дурень. Мати його послала: «Іди продай курку на базарі». Іде мужик і говорить: «Іван, продай мені курочку».- «Це не курка, а качка!» — «Ну, качки так утоку. Скільки просиш?» — «Двадцять копійок!» — «Так що так дешево? Бери п'ятдесят!» — « Ні, двадцять так двадцять». Потім поніс качку продавати. Мужик говорить: «Іван, продай качку».- «Це не качка,

Давним-давно жив-був один багатій. Незліченні скарби належали йому. Але найдорожчим скарбом був його син, Кутуб-Хан. Батько балував сина, і будь-яке бажання Кутуб-Хана негайно виконувалося. Кутуб-Хан ріс таким гарним і струнким, що був куди більше схожий на ніжну дівчину, чому на юнака.

Торгівлю - ремесло батька - Кутуб-Хан терпіти не міг; війна теж не залучала його, як інших

Давним-давно жила на світі дівчина-недотепа: поле не могла обробляти, пряжу не вміла прясти, навіть співати як випливає й те не навчилася. Одні гулянки на розумі так байдикування. Дарма бідні батьки наставляли дочку розуму-розуму, дарма корили докорами, у ліні докоряли, - вона їх слова повз вуха пропускала. Та при всьому при тому жилося недотепі

Одного разу якийсь бешкетний хлопчисько вистрілив з рогатки у Сову грудочкою бруди, який і застряг у неї під хвостом. Тому що біль не проходив. Сова відправилася за доброю радою до своєї подружки Вороні. - Я ж не лікар, красунька, - сказала та, - але я можу проводити тебе до Зозулі. Вона майстриня. Летимо зараз же до неї.

Так Ворона привела

Пройшло якийсь час, і Лев, як усім здалося, заспокоївся, став забувати про Шакала. Він більше не шукав його й нікого про нього не розпитував. Насправді ж Лев розв'язав хитрістю заманити Шакала у свою печеру.

Лев прикинувся хворим і немічним, начебто ось-ось віддасть богу душу.

Рознісся слух, що він просить усіх звірів відвідати

У давні-давні часи жив у одному гірському аулі хан, по імені Ханука. Любив хан похвастатися своєї силою й хоробрістю. Похвалявся, що не злякався б навіть самого емегена.

- Нехай тільки з'явиться! - говорив він.

Жителі аулу вірили ханові й уважали його своїм захисником. Та тільки одна людина у аулі - Дурень Ачау-Улу посміювався, коли мовлення заходило про силу

Є-Пити Ейленшпигелю хотілося, тому треба було і їжа собі шукати. Одного разу прийшов він у Ольцен на ярмарок, де було багато всякого народу. Ейленшпигель усюди ходив, виглядав, де що діється. Та помітив він мимохідь, що якийсь селяни купив собі зелену хустку й збирається з ним додому. Ейленшпигель відразу придумала, як ця хустка у нього вивудити. Дізнався він, з якого