Отрута миру неймовірно страшна або сучасна молодь
Як проводять час більшість моїх ровесників? Ганяють до одуру на мотоциклах, заважаючи відпочивати жителям, тиняються по вулицях, шукають, де випити, або розважаються бійками й неподобствами на дискотеках. Цікаво, що в багатьох моїх товаришів навіть думки не виникає допомогти своїм батькам. Мені не про що часом навіть поговорити з тими, з ким належимо до одного покоління. Але найбільше мене вражає жорстокість хлопців і дівчата. До усім: До батьків, яких зовсім не жалують; до вчителів, яких доводять до хвороби; до слабких, над якими можуть знущатися
Але в цьому творі мені хотілося б сказати про два явища й часах нашого суспільства, які народжують жорстокість. Дуже багато хто проходять через колонію, і майже все – через армію.
Про
Око, а ну посміхайся. І знай: повільно буду стискати, поки кістки не хруснуть або поки не зізнаєшся Добре, Око, поки вистачить. Увечері підемо з тобою в кочегарню. Суну твою руку, праву руку, у топлення й почекаємо, поки не зізнаєшся”.
Страшнее всього, що на вимогу заправив зони (у цьому випадку Камани) Коля сам суне руку в лещата або підставляє голову під удар. Інакше буде ще гірше. Читаєш роман і розумієш: людина попадає в колонію, і суспільство перестає його захищати. Табірне начальство робить вигляд, що нічого не зауважує. Ні, гірше, свідомо використовує частину ув’язнених (так званих рогів і злодіїв), яким надаються пільги й послаблення, щоб ті тримали всіх інших у порядку”. А вуж порядок зеки – заправилы наводити вміють… Сцен, що підтверджують сказане, у романі багато. От одна. Колючи перші дні в зоні. Майор, на прізвисько Рябчик, перевіряє його чергування. Він запитує хлопця:
• Прописку зробили? Колючи мовчав. Хлопці запосміхалися • Зробили, товариш майор, – відповідав циган • Кырочки одержав? • Одержав, – тепер відповів Коля • Яку кличку дали? • Камбала, – відповів Миша.
Те, чому посміхнувся майор із зеками, прописка й кырочки, полягали в жорстокому побитті й приниженні, але до цього люди, поставлені стежити за виправленням ув’язнених, ставляться як до належного. Значна частина роману складається з подібних епізодів. Що ж, може бути, завдяки письменникові, не тільки Хитре Око, але й читач осягає, що таке воля.
У повісті Сергія Каледіна “Стройбат” показані кілька днів з життя військових будівельників, які виконують “почесний обов’язок радянських громадян”. Це збірна частина, свого роду смітник, куди зібрали “скверну” з багатьох стройбатов. Тому вдачі тут не так вуж відрізняються від зони, та й інтереси ті ж. “Коротше, їхали в пекло, а потрапили в рай. От ворота, а праворуч, метрів двісті, – магазин. А в магазині – рассыпуха молдавська, сімнадцять градусів, два двадцять літр. З десяти ранку. Малинники!”
Закон тут: у сильного завжди неспроможний винуватий! Сильні – це діди, слабкі – салабоны. Здавалося б, різниця невелика: на рік раніше прийшов на службу. Але вона як колір шкіри або Мова. Діди можуть не працювати, пиячити, знущатися з перволітків. Ті повинні все терпіти. Мало того, будучи відділеними начальниками, діди розпоряджаються, як рабовласники. “Спершу Женька вирішила Егорку з Максимкой Косте подарувати, так потім одумався – усього – те орачів у нього – ці двоє. Егорка, крім основної роботи, Женьку з Мишей Поповим обслуговує: ліжко заправити, пайку принести з їдальні, випрати по дріб’язку, а Максимка – Колю, Эдика й Старого”. Порядок тут старші теж наводять швидко: “Егорку Женька обробила відразу, той майже не рыпался. Пари раз йому кров пустила злегка, а чучмеки чому – те крові своєї бояться. А… з Максимкой повозився подольше…”.
У повісті не раз описується, як солдати п’ють або колються. Центральна сцена – грандіозна бійка між ротами. Після всього моторошним знущанням сприймається характеристика на Костю Карамычева. Останні вісім місяців він працював вантажником на хлебокомбинате й крав, що тільки міг. Від пияцтва “не просихав”. Коли ж, “украй оборзев”, попався, командир роти Дощинин “запропонував Косте на вибір: або він справа заводить, або Костячи терміново чистить… всі чотири загонових убиральні”. Той вибрав останнє, взявши, зрозуміло, помічників з молодих. При “дембеле” же цей командир дав Косте наступну характеристику: “За час служби… рядовий Карамычев К. М. виявив себе як ініціативні, виконуючі всі уставні вимоги воїн… морально стійкий… Характеристика дана для пред’явлення в Московський університет”. Що ж, готовий інтелігент. Свавілля, як говорять зеки. Зараз готовлять військову реформу.
Боюся, однак, мої ровесники нею не встигнуть скористатися. Можливо, незабаром і мені має бути йти служити. Невже прийде два роки жити із хлопцями, у яких відсутні людські почуття? Ні, фізичних позбавлень я не боюся. Як говориться:
“Служити б рад, прислужуватися нудно”.
Прочитано обоє добутку. Вони не занадто художні, є погрішності проти стилю й законів літератури. У них ні, зате погрішностей проти правди. Письменникам віриш. І віриш ще в те, що якщо ми дуже захочемо, то жорстокості стане менше.
Давно батьками стали діти, Але за загального батька Ми виявилися все у відповіді, И триває суд десятиліть, И не видать ще кінця А. Твардовский.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)