Філософські мотиви у творчості С. А. Єсеніна

Ім’я Сергія Єсеніна міцно зв’язано в нашім ставшилении з характеристикою, даної їм самим: “Я – последний поет села”. Його світлі, живі, барвисті вірші оспівують природу милої поетові Батьківщини, простий і гармонічний уклад сільського життя. Але це далеко не повний портрет Єсеніна як поета. У його творчості міркування над глибокими философскими питаннями переплелися зі спогляданням і наслаждением природою. Швидкоплинність людського життя й неминучий наш відхід поет так природно відбив у символі листопаду: Всі ми, всі ми в цьому

світі тлінні, Тихо ллється із кленів листів мідь… Будь же ти вовек благословенне, Що прийшло процвесть і вмерти.

(“Не жалую, не кличу, не плачу…”) Характерна риса світогляду Єсеніна – велика любов до життя, до всього, що це життя йому подарувала: Щаслива тим, що цілував я жінок, М’яв квіти, валявся на траві И звірина, як братів наших менших, Ніколи не бив по голові. (“Ми тепер ідемо потроху…”) Єсенін глибоко релігійний, і подання об затрунуний життя в нього світле: “Ми тепер ідемо понем-ногу//У ту країну, де тиша й благодать” (“Ми тепер ідемо потроху…

“). Але як би не був прекрасний

Рай, для поета ніщо не може бути краше й миліше рідної землі: Якщо крикне рать свята: “Кинь ти Русь, живи в раї!” Я скажу: “Не треба раю, Дайте батьківщину мою”. (“Гой ти, Русь моя, рідна…

” ) Поет міркує про зміну поглядів на мир з візрастом, замислюється над своїм життям, дивується переменам у собі у вірші “Не жалую, не кличу, не плачу… “: Я тепер скупіше став у желаньях, Життя моя? иль ти приснилася мені? Молодість із її запалом і розмахом, “повіддям почуттів”, безповоротно пішла, але поет ні про що не сожалеет, приймаючи все з любов’ю. Неодноразово повторюється у творчості Єсеніна мотив гармонії людського життя із природою й неприязне відношення до “настання” міста на село, заліза на ніжну, живу плоть природи.

Найбільше яскраво отрадружина така позиція в добутку “Сорокоуст”: “Іде, іде він, страшний вісник,//П’ятої громіздкої хащі ломит”, “От він, от він із залізним черевом,//Тягне до глоткам рівнин п’ятірню”. Образ задимленого, гримочущего паровоза, що мчиться по полю, так не вписується в ідилічну, умиротворену картину! Куди миліше поетові лоша, що скакає слідом за поїздом.

Але час його йде: “…за тисячі пудів кінської шкіри й м’яса Купують тепер паровоз”, – з ворожістю говорить автор. Не можна сказати, що Єсенін – супротивник прогресса. Але тільки щось прогрес цей зовсім не такий, як хотілося б! Тонка натура Єсеніна передчуває, що цивілізація згорнула не в ту сторону, почавши шкодити природі, втративши гармонію і єдність із нею. І разве він не виявився прав?

Начебто знаючи, що цей залізний гість – індустріальний мир – накоїть ще багато лих і катастроф, він викликує в серцях: Чорт би взяв тебе, кепський гість! Наша пісня з тобою не зживеться. Жаль, що в дитинстві тебе не довелося Утопити, як цебро в колодязі. Сергію Єсеніну вдалося дивним образом соединитка міркування про долю людини, його життя й смерти, про минуле й майбутнє із чи високомистецькоїрикой його мелодійних віршів.

Авторське бачення миру розкривається в кожному штриху, у кожному настільки любовно намальованому пейзажі й вражає читача свого глибуний розуміння сутності буття. Єсенін – філософ “від природи”, співак життя й гармонии, теперішній людинолюбець: “… дороги мені люди, Що живуть із мною на землі” (“Ми тепер ідемо понемногу”), і його погляд на мир глибоко імпонує мені


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Філософські мотиви у творчості С. А. Єсеніна

Categories: Твори з української літератури

Links