Особливості балад Й.-В. Гете. “Вільшаний король”, “Рибалка”

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Й.-В. ГЕТЕ

3. Особливості балад Й.-В. Гете. “Вільшаний король”, “Рибалка”

Серед створених Гете на межі 1770 – 1780-х років поезій найбільшої популярно­сті набули балади – “Рибалка”, “Вільшаний король”, “Співець” та ін. Засновни­ком жанру літературної балади у німецькій поезії був Готфрід Август Бюргер, що належав до руху “Буря і натиск”.

Відповідно до особливостей жанру, події в баладі не мали розгалуженого харак­теру, вони будували за принципом повторення, емоційно зростаючої

циклічності, згі­дно із народною поетикою. Забарвленість балади трагічними чи комічними тонами не мало принципового значення. Балада – напрочуд відкритий жанр, вона може до­повнюватись й іншими елементами; але, позбавлена притаманних фольклору наївної повчальності чи прийому повтору, може переростати в літературну поему. Балада – не винятково німецький жанр, хоча далеко не кожна література може похвалитися наявністю жанру народної або літературної балади в народному стилі.

У баладі “Вільшаний король” (1782) Гете протиставляв два начала, взаємодія яких у житті так хвилювала просвітників: почуття,

уяву і – здоровий глузд. Дж. Локк називав почуття “примарою розуму”.

На створення балади поета надихнула данська народна пісня “Дочка короля ельфів”.

Баладу Гете створив як вставну пісню до п’єси “Рибалка” за однойменною ба­ладою, а згодом вона набула самостійного значення.

Даремно батько намагався своїми раціональними поясненнями розвіяти страх дитини, яку лякають образи власної фантазії.

Деякі образи балади можна трактувати як символи:

– ніч – стихія непізнаного, нерозвинених можливостей;

– вітер – символ руйнації й оновлення; дух (подих) Всесвіту;

– туман – символ блукання і невизначеності шляху;

– верба – символ печалі, туги, долі;

– вільха – (низинне дерево) – символ поєднання в одне ціле води і землі.

Починаючи з середини 1790-х років, після повернення з Італії, в часи зближення

З Шіллером Гете охоче продовжував працювати в жанрі балади. Так з’явилися “Ко­ринфська наречена”, “Бог і Баядера”, “Учень чаклуна” (усі твори 1797), “Щуро­лов” (1802), “Вірний Еккарт”, “Танець мерців” (обидві 1813) та інші.

Драматургія Гете. Прозові п’єси

Протягом останнього року штюрмерського періоду одним із улюблених жанро­вих форм Гете стали прозові п’єси. Зупинимось на одній з них – трагедії “Егмонт”. Письменник працював над нею протягом 1775 року. Дописана ж вона була 1787 року, під час мандрівки поета Італією, причому й написані раніше частини бу­ли піддані переробці.

Сам Гете задум “Егмонта” пов’язував з “Гетцом фон Берліхінген із залізною ру­кою”: “Після того, як я по-своєму відобразив у “Гетці фон Берліхінген із залізною рукою” символ визначної історичної доби, я почав шукати подібний поворотний пункт в історії інших держав. Мою увагу привернуло повстання в Нідерландах”.

У трагедії перед нами постає Брюссель середини XVI ст., коли на території Ні­дерландів розпочинався національно-визвольний рух проти іспанського панування, що збігся із демократичною революцією. У відповідності до історичної дійсності Гете показує, що основною рушійною силою цього руху виступали народні маси.

Народ обурений жорстокістю інквізиції; поширилися релігійні заворушення, бо люди схилялися до нової, протестантської віри; іспанські закони, за якими тут пра­вить регентша, викликали невдоволення у городян.

На тлі цих заворушень народ сприймав графа Егмонта як опору і гарантію спокою. Егмонт уславився на війні своїми подвигами, і всі знали його мужність; він рятував городян від суду інквізиції; нарешті, його відкритий і життєрадісний характер, вільний спосіб життя імпонував всім. До того ж граф був закоханий у просту дівчину Клерхен.

Проте, його становище певною мірою двозначне. Від відданий королю Філіппу і сліпо вірив йому. Граф – швидше покровитель народу, аніж його ватажок. Так, коли народ був готовий дати відсіч армії Альби, Егмонт заспокоїв людей і стримав їх від бунту.

Герою здалося, що він ні від кого не залежить: лояльний до короля і відчуває се­бе вільним від диктату юрби, не криючись відвідував Клерхен, пишався своїм ні­дерландським патріотизмом, а коли Альба, прибувши з армією, запросив його до палацу, він з’явився туди без страху і вагань.

Цей улюбленець народу і патріот здавався герцогу Альбі особливо небезпечним, і він іменем короля заарештував його. Тут з’ясувалося, що народ боявся виступити на захист свого кумира; лише Клерхен намагалася йому допомогти. Альба готував публічну страту Егмонта, бо міг не боятися заворушень. Хоча Егмонт ще вірив у підтримку народу, доля приготувала йому страшне випробування – зустріти смерть у цілковитій самотності. Клерхен від горя і безсилля випила отруту. У своєму останньому сні Егмонт побачив дівчину у символічному образі Свободи. Його повели на страту, трагедія завершилися, як зазначено в ремарці, барабанним боєм і “переможною симфонією”.

В один рік з “Егмонтом” (1787) Гете закінчив драму “Іфігенія в Тавриді” (прем’єра 1800 року у Відні), яка разом з наступним твором – “Торкватто Тассо” – належала до якісно нової естетичної і стильової системи у творчості поета, що одержала в науці назву “веймарської класики”. В обох зазначених творах Гете орієнтувався на “катарсис” Аристотеля, який він розумів не просто як “очищення” через страх і співстраждання, а як “гармонізацію” душі (гармонійну узгодженість із реальністю) шляхом звільнення її від страху.

У драмі Гете відроджував деякі композиційні елементи давньогрецької трагедії.

Драматург зберіг у творі всі сюжетні особливості автентичного давньогрець­кого міфа. Після того як Агамемнон приніс у жертву богам свою дочку Іфігенію, вона не загинула на жертовнику, бо Артеміда перенесла її до Тавриди (Крим), де дівчина стала жрицею в храмі богині. Через багато років тут, біля храму, вона випадково зустріла свого брата Ореста. За словами Аполлона, той очиститься від скверни вбивства, якщо привезе до Греції з храму Артеміди сестру. У грець­кому міфі цей наказ розумівся буквально: Орест мусив привезти священне зо­браження Артеміди, тобто сестри Аполлона. Між тим, за звичаєм, що панував в Тавриді, усіх чужоземців приносили в жертву Артеміді. Така ж доля чекала і на Ореста. Коли брат і сестра впізнали одне одного, Іфігенія хотіла допомогти йо­му викрасти священне зображення і вирушити додому. Цар Тавриди Фоант роз­гадав їхній задум. І тут відкрився чудесний, справжній смисл слів бога: Орест мусив привезти додому зовсім не зображення Артеміди, а свою власну сестру Іфігенію. На цьому драма закінчилася.

Гете наслідував одне з правил давньогрецької трагедії: події повинні не стільки відбуватися на сцені, скільки розкриватися у розповідях персонажів.

Автор ставив собі за мету створити певне драматичне напруження і потім зня­ти його.

“Іфігенія” побудована як драма упізнавання, в якій поет майстерно розгортає протягом п’яти актів наростання психологічного напруження і його радісне “знят­тя” наприкінці.

Драма “Торкватто Тассо” була задумана поетом на п’ятому році перебування у Веймарі, одночасно з “Егмонтом”, і закінчена одразу після повернення з Італії – у 1789 році, разом із циклом чуттєвих “Римських елегій”. Прем’єра п’єси відбулася 1807 року у Веймарі. Поет відобразив у ній проблему внутрішньої незалежності ін­дивіда і можливості досягнення її в умовах реальної дійсності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Особливості балад Й.-В. Гете. “Вільшаний король”, “Рибалка”

Categories: Твори з зарубіжної літератури

Links