Особистість і історія у творчості А. С. Пушкіна
Одними з перших почали виявляти цікавість до історії романтики, що було обумовлено їхнім прагненням відволіктися від сьогодення, його проблем і перенестися в інший, невідомий мир, що залучав своєю непізнаністю, загадковістю, де, на думку романтиків, були відсутні протиріччя, властиві реальної дійсності. У прошлом вони шукали нових героїв, сильних особистостей, наділених титанічними страстями, нову обстановку, екзотичну природу.
Звертання Пушкіна у своїй творчості до історичної Теми й ролі особистості в долях Росії й у долях окремих людей,
Найбільше широко проблема особистості й історії піднімається в пізній період творчості, коли в його житті переважали філософські настрої. Так, в “Мідному вершнику” і “Капітанській дочці” Пушкін звертається до найбільш
Особистість і діяльність Петра I його сучасники оцінювали неоднозначно. Попередники Пушкіна стійко дотримувалися двох суперечливих думок. З одного боку, Петро – деспот, своєю залізною волею змінив природний хід історичного розвитку Росії, змусив багатьох людей страждати, з іншого боку – це великий реформатор і перетворювач. Пушкіна у своїй поемі “Мідний вершник” не віддає переваги ні однієї з них. Його оцінка також двоїста й неоднозначна. У поемі показані два вигляди Петра.
По-перше, завдяки зусиллям Петра Росія у своєму розвитку просунулася далеко вперед, помітно скоротивши своє відставання від передових країн Заходу. Не можна недооцінити його особистий внесок у будівництво Петербурга, флоту, перемогу над шведами. Культурна спадщина Петра вдячна Росії зберегла до наших днів.
По-друге, перетворення Петра принесли горі окремій людині, Євгенію. Нове життя, нове мислення, які намагається нав’язати російській людині цар, порушують звичний, природний хід життя, порядок, що складався протягом довгого років у розумах поколінь, у тому числі і Євгенія. Втіленням зла, що несе із собою Петро, є його улюблене дітище – Петербург. Проти його будівництва обурюється скорена стихія (“як звір остервенись, на місто кинулася вона”). Місто віднімає в Євгенія головний предмет його мріянь – Парашу, з якої він мріяв зв’язати свою подальшу долю й без якої не бачив ніякої мети в майбутньому. І нікому, крім автора, немає ніякої справи до зруйнованої долі звичайного “маленького” людини.
“Капітанська дочка” Пушкіна також є історичним добутком, у центрі якого перебуває історична особистість.
Традиційно особистість Пугачова сприймалася як негативна, адже він “лиходій”, “убивец”, “душогуб”. Для повної об’єктивної оцінки поетові довелося багато поїздити по Росії, збираючи різні історичні документи, свідчення сучасників. Пушкіна провів глибоке історичне дослідження й дійшов висновку, що для багатьох людей Пугачов був теперішнім царем-панотцем, народним заступником. Перед його моральною силою схилялися не тільки селяни, Козаки, випадні каторжники, але й дворяни, представники протилежного табору, для яких Пугачов був не хто інший, як самозванець і злочинець. Тому автор у своїй повісті велика увага приділяє людським якостям бунтаря, розкриває кращі риси російського характеру в образі Пугачова, а також показує народності цього образа.
Крім усього цього, Пушкін і в лірику не раз звертався до історії й до ролі особистості в історії.
У вірші “Спогаду в Царському Селі” простежується патріотичний настрій автора стосовно царя і його епосі. Особистість пануючи виникає й у вірші “19 жовтня” 1825 року, у якому Пушкін вимовляє заздоровницю на честь пануючи: “Так вип’ємо за царя!” Він захоплюється й захоплюється його славними перемогами:
Він взяв Париж, він заснував Ліцей…
Більшу роль особистості пануючи автор розглядає й у віршах “Вільність” і “Село”, у яких на плечі государів він покладає відповідальність за беззаконня, що панують у країні, за кріпосне право, за “барство дике”, що “без почуття, без закону привласнило собі насильницькою лозою й праця, і власність, і час хлібороба”.
Таким чином, проблема особистості й історії вирішена Пушкіним широко й багатогранно, уперше він сполучив різні точки зору на одні подій і ті самі особистості. Твору Пушкіна послужили тим матеріалом, на основі якого в російській літературі став розвиватися історизм, що лежить в основі реалізму.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)