ОСОБИСТЕ Й ІСТОРИЧНЕ В ЛІРИКУ ПУШКІНА

Лірика Пушкіна тісно пов’язана з історичними подіями, современ-ником яким він був. У його віршах відбита сваволя кріпосного права й Вітчизняна Війна 1812 року, звільнення росіянами Європи від “тирана” і повстання декабристів, жорстоко подавлене царатом. Пушкіна переживав всі ці події, вони стали частиною життя поета. Історичні події минулих століть також знайшли відбиття в рядках пушкінських віршів. Пушкіна описує історію зі своєї точки зору, багато в чому співпадаючій з поглядами прогресивної молоді. Його поетичний голос став голосом

цілого покоління.

На публічному іспиті в царскосельском ліцеї Пушкін у присутності патріарха російської поезії Гаврила Романовича Державіна прочитав вірш “Спогаду в Царському Селі”, присвячене війні 1812 р.

Засобами високого поетичного стилю Пушкін передає читачеві свої спогади про враження перемоги росіян над французькими військами. Його захоплює, що росіяни дійшли до Парижа переможним маршем, сіючи не загибель і руйнування, а несучи “доброчинний мир землі”.

Після закінчення ліцею Пушкін пише оду “Вільність”. Вільнолюбна атмосфера ліцею, де поет провів шість років, зробила

на нього величезний вплив. Пушкіна у своїх віршах виражає волелюбні думки. В “Вільності” він прагне “на тронах уразити порок”. У цьому вірші автор виразив невдоволення російським монархом того часу – Алексан-Дром I. Пушкін не був супротивником монархії. Він хотів, щоб на троні сидів справедливий, гуманний, мудрий правитель. Поета обурює недотримання монархом закону, він пише: “Владики! вам вінець і трон / Дає Закон – а не Природа…” Монархія – влада законна, але монарх не повинен ставити себе вище закону, він повинен строго дотримувати закону (“Коштуєте вище ви народу, але вічний вище вас закон”). Пушкіна вважає неприйнятним те, що країною править людина, що не підкоряється закону. Юний поет викриває “тиранів миру”, які позбавляють народ його права на волю. Він упевнений, що ті, хто порушує закон, рано або пізно будуть покарані, подібно Людовику XVI і Павлу I, поплатившихся життям за спробу поставити себе вище закону.

У вірші “До Чаадаєва” Пушкін виражає ту ж думку. Свобо-Долюбивые мотиви присутні й у цьому вірші. Пушкіна протестує проти тиранічної влади, називаючи її “фатальний”. Автор вірить, що “зійде зірка чарівного щастя”, тобто “самовластье” упаде. Пушкіна подчерки-вает, що його почуття є й почуття друга, до якого він звертається із закликом присвятити вітчизні “душі прекрасні пориви” (“Недовго ніжив нас обман”, “Але в нас горить ще желанье”). Так поет підкреслює свою спільність із молоддю, своїми однолітками. У вірші виражена впевненість у тім, що восторжествують волелюбні ідеї, що права справа переможе: “И на уламках самовластья / Напишуть наші імена!”

У пушкінські часи в селі панувало кріпосництво. Про нього Пушкін часто писав у своїх віршах. В 1819 році він гостював у маєтку батьків – Михайлівськім. Там поет прожив якийсь час, познайомився із сільським побутом, зштовхнувся із проявами кріпосницьких відносин. Пушкіна й раніше міркував про кріпосне право, але в Михайлівський ці думки найбільше яскраво відбилися в його лірику. Під враженням поїздки поет написав вірш ” Село “. Воно викриває порядки, що зложилися в російських селах. Пушкіна бачить, що закон зневажається не тільки в Петербурзі й Москві, а у всій Росії: “Тут Барство дике, без почуття, без закону”. Пушкіна називає Росію “батьківщиною волі”. У цій назві криється глибокий зміст. Під час війни з Наполеоном російські війська пройшли визвольним маршем по Європі, повертаючи всім країнам, завойованим “тираном”, незалежність. Враження, зроблене перемогою у Вітчизняній війні, не залишає поета все життя. Пушкіна дивується, чому російський народ, що завоював волю для багатьох народів, у своїй країні залишається рабом. Автор міркує про те, коли ж це рабство скінчиться.

Вільнолюбна лірика Пушкіна не могла не бути заміченої саме-державною владою. Пушкін був засланий на південь країни. Його засмутило те, що цар не пішов його радам. Він розчарувався в силі поезії. Через чотири роки Пушкіна направляють під нагляд батьків у Михайловское. Якщо на півдні в нього були друзі, то в маєтку батьків він розлучений з усіма друзями. Незвична обстановка, відсутність світського суспільства подіяли на поета удручающе. До цього часу всі революції в європейських країнах були подавлені, жодна з них не увінчалася успіхом. Ці події, як і повстання декабристів, глибоко запали в душу поета, і це істотно вплинуло на його лірику. У віршах цього періоду звучать смутні, сумні ноти. Якщо на початку своєї Творчості Пушкін малював свого ліричного героя в колі вірних друзів, вільною людиною, то у вірші “До моря” його герой самотній, невільний. Море для Пушкіна – символ волі. Поет прощається зі стихією. Море може бути ласкавим, але може бути й згубним, що залежить тільки від його “примхи”. Стихія вільна, але цієї вільної стихії протистоїть “брег”, де процвітає рабство. Поетові ближче вільне море, чим “нудна, нерухлива” земля, але він змушений прощатися з ним. Поет переживає із приводу того, що цар не почув його попередженням в оді “Вільність”, у вірші “До Чаадаєва”: “Доля землі всюди та ж”. На землі немає тої вільності, що властиво душі поета й морю. Тут царюють антигуманні закони.

У Пушкіна чисто ліричний спогад тяжіє по змісту до історичного й часто з ним зливається або переходить у нього. У вірші “19 жовтня” (1825) роздуму про особисті долі друзів Пушкіна по ліцеї нерозривно пов’язані з міркуваннями про історичні події, свідками яких вони були. “Пам’ять серця”, перемагаючи час, простір і навіть смерть, не тільки свято зберігає відради минулого, але залишається нетлінною духовною цінністю й реальністю всіх ліцейських братів. У всіх пушкіна-ских віршах злиття особистого з історичним повідомляє ліричній темі глибокий морально-психологічний і філософський зміст.

Вірш “У глибині сибірських руд…” звернено до друзів по-ця, які були відправлені в посилання в Сибір. Пушкіна піднімає дух декабристів, підтримує в них надію як людина, що залишилася на волі, але вірний їхній справі. Він говорить декабристам, що їхня справа не загинула, на волі залишилися їх “брати”. Поет переконаний, що самодержавство впаде, що воля восторжествує.

Вірність декабристським ідеалам звучить і у вірші “Арион”, що Пушкін написав через кілька днів після річниці страти п’ятьох декабристів. В “Арион” поет вклав сумні спогади про цю жорстоку розправу. Трагічний сюжет відповідає його настрою. Поет оповідає про співака, що плив разом зі своїми друзями на кораблі. Корабель потонув, друзі загинули, а співак “на берег викинутий грозою”. Пушкіна вкладає в цей сюжет свій зміст. Під співаком він має на увазі себе, під кораблем – справа декабристів. Корабель загинув. Друзі суворо покарані “вихром шумним”. Лише автор залишився на волі. Але загибель корабля й друзів не змогла похитнути тверду віру поета в правоту справи декабристів. “Я гімни шзежние співаю”. – на підтвердження своєї вірності волелюбним ідеалам пише Пушкін.

У вірші “Пророк” Пушкін міркує про призначення поета. Розчарування в поезії, навіяне роками південного посилання, проходить. Поет усвідомить, що поезія потрібна людям. Герой цього добутку перероджується з “духовної жаждою” томимого людини в поета-пророка. Це чудесне перетворення автор почуває в собі. Тепер його ціль – “дієсловом” палити “серця людей”. Пушкіна не випадково вибрав таке завдання. Він хоче продовжувати справу своїх друзів-декабристів. Вся сила поета полягає в його “дієслові”.

Всі вірші Пушкіна наповнені спрагою справедливості, сво-боды, патріотизмом. У своїх віршах поет точно передає історичну обстановку того часу. Він реалистично вимальовує пороки царського режиму: беззаконня, рабство, несправедливість. Пушкіна оспівує світло, за який боролися декабристи. Навіть після поразки декабристського повстання поет залишився вірний волелюбним ідеалам.