Основний стилістичний принцип Флобера
Ми вже бачили не раз, як у своїй естетиці Флобер відправляється від реалістичного вихідного пункту, але, розвиваючи свою думку далі, приходить до антиреалістичних висновків. Ця подвійність особливо яскраво проявляється в його поглядах на проблеми стилю
Відповідність слова зображеному об’єкту – основний стилістичний принцип Флобера. Виходячи зі своєї концепції неособистого мистецтва, Флобер приходить до теорії так званого абсолютного стилю. Він уважає, що стиль – це не вираження індивідуальної манери автора, а вираження індивідуальних
У цьому й полягає сутність флоберовской теорії абсолютного стилю. У ній безумовно є реалістичне зерно – прагнення дати зображення цілком адекватне реальної дійсності. Якби Флобер поширював цей принцип на художній образ г. цілому, якби він уважав, що вся образна тканина добутку повинна дати адекватне зображення всіх сторін і закономірностей узятої художником теми, це була б цілком реалістична постановка питання. Але Флобер відносить цю вимогу тільки до мови. Не дійсність у цілому, з усіма її складними законами й пропорціями, а лише окремі її деталі повинні бути описані з усією точністю, тобто для кольору, форми, розмірів того або іншого предмета повинне бути знайдене найбільш підходяще, єдино вірне слово, горезвісне флоберовское те! ]з1е. Тим самим ставиться не проблема вірного відбиття, а лише проблема вірного опису, точного підбора слів
У цій вузькій області Флобер досягає надзвичайної віртуозності. Він прагне до того, щоб не тільки зміст слова, але й самий його ритм, його звучання точно передавало описуваний предмет. Він хоче не просто повідомляти щось своїми словами, але малювати, живописати звуками слів ту або іншу картину. В “Вихованні почуттів” є знамените зображення лісу, де дерева описані так, щоб самий ритм фраз передавав особливий характер тої або іншої породи дерев: симетричну стрункість сосон, елегійну схиленість беріз, судорожні вигини вузлуватих дубів
Флобер не щадить себе, не жалує ні часу, ні сил, аби тільки створити фразу, що точно передає зміст. Визнаючи відому справедливість вираження Бюффона, що геній – це терпіння, Флобер проводить іноді до п’яти днів у роботі над однією сторінкою. Він воліє “издихать, як собака, ніж на одну секунду прискорити фразу, що ще не дозріла”. Він говорить: “…Дуже легко бовтати про красу, а от знайти підходящий стиль для яких-небудь дрібниць начебто “закрийте двері”, або “йому хотілося спати” потруднее, мабуть, чим написати цілий курс всесвітньої літератури; отут-те й потрібний талант”.
Зате якщо Флоберові вдається знайти потрібне слово, радість його не знає границь. “У минуле середовище, – пише він в одному листі, – мені довелося встати й піти за носовою хусткою – у мене по особі текли сльози. Я сам розчулився над тим, що писав; я випробував сладостное хвилювання й від своєї ідеї, і від фрази, що передала цю ідею, і від задоволення, що знайшов таку фразу”.
Доти, поки ця завзята робота присвячена пошукам слів, що щонайкраще передають зміст, вона служить хоча й вузько зрозумілим, але все-таки реалістичним цілям. Однак Флобер надзвичайно багато уваги приділяє мові як такому, поза залежністю від його відповідності змісту. Він прагне зробити Мова бездоганним з погляду вимог самої мови. Сама по собі це досить почесне завдання, хоча вона вже й не зв’язується з вимогами реалізму. Набагато гірше, коли слідом за цим, як ми побачимо далі, перебільшене увага до язикової форми у Флобера починає заслоняти зміст, а, зрештою, краса бездоганного викладу вже й протиставляється неподобству й вульгарності змісту
Французька література, що опиралася на багату спадщину латинських майстрів красномовства, а через них і грецьких, завжди славилася своїм стилем. Флобер блискуче продовжує цю традицію французької літератури. Він засвоїв емоційну барвисту мову Руссо, Шатобриана, Бальзака й вдало врівноважує цей вплив, учачись у класиків XVII-XVIII століть, зокрема, у таких майстрів скупої й точної мови, як Лабрюйер і Монтеск’є. Але Флобер не вдоволений стилістичними досягненнями колишніх письменників
Ідеалом Флобера був стиль, що “був би ритмічний, як стих, точний, як наукова мова, повнозвучний і насичений, як віолончель, блестящ, як феєрверк…” “Стиль, – говорить Флобер в іншому місці, – повинен бути подібний породистого коня, у якої вени наповнені кров’ю й видно, як вона пульсує від самих вух до копит”.
Фраза самого Флобера побудована бездоганно. Він не допускає безладного накопичення підрядних речень; уживши один раз який-небудь відносний займенник або ще), він уже нізащо не повторить його в тій же фразі. Він надзвичайно уважно обмірковує, на якому місці повинне стояти той або інший прикметник або прислівник, щоб найкраще було підкреслено його значення
Ритм фрази турбує Флобера більше, ніж поета турбує ритм вірша. Дослідники навіть знаходять у нього певний ритмічний розподіл фрази – розподіл як би на три щаблі, три частини однієї й тої ж картини: наприклад, говорячи про те, що Леон сприймає собор, як гігантський будуар, що розташовується навколо Емми, Флобер пише: “зводи відмінювалися, приймаючи у своїй тіні сповідь її любові; кольорові стекла тільки для того й блискали, щоб висвітлювати її особу; кадильниці горіли для того, щоб вона з’явилася ангелом у димі пахощів”. Подібних тріад у Флобера можна знайти дуже багато.
Тибоде дотепно зауважує, що якби до творчого вигляду кожного письменника потрібно було б придумати один узагальнюючий підзаголовок, то про Флобера треба було б сказати: “Флобер, або релігія стилю”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)