Основні тенденції в розвитку реалізму в закордонної літератури першої половини ХХ століття
Література початку 20 століття, внаслідок всіх соціальних, экономоических, політичних і эстетических причин, характеризується винятковим різноманіттям письменницьких індивідуальностей, багатством художніх стилів, плідними новаторськими пошуками в області форми, засобів вираження, змісту. Знаменно, що до “традиційного” західноєвропейським літературам додалося чимало нових (африканських, азіатських, латиноамериканських), представники яких стали всесвітньо знаменитими. Поглибилися контакти письменників, взаємозв’язки й взаємозбагачення
Росія посідає перше місце у світі по кількості, та й по якості перекладів іноземних письменників. У багатоколірній панорамі літературного процесу в XX в. прочерчивается кілька провідних плинів і тенденцій. Модернізм, философско-эстетическое плин як у літературі, так і в мистецтві, що після Першої світової війни вступило в нову фазу, успадковуючи й продовжуючи традиції попередніх йому на рубежі століть декадансу й авангардизму
Модернізм, як виявляється з назви, повідомляв себе сучасним мистецтвом, що використає нові форми й засоби вираження, що відповідають
Уособленням подібного тотального безсилля людини, його приреченості став Грегор Замза з новели Кафки “Перетворення”. Модерністи робили особливий акцент на зображенні внутрішнього миру людини як самодостатнього. При цьому вони опиралися на досягнення сучасної науки, зокрема психології, на новітні психолого-філософські теорії Фрейда, Бергсона, на філософію екзистенціалізму. Вони узвичаїли цілий ряд нових прийомів, таких, наприклад, як “потік свідомості”, широко використали жанр притчі, алегорію, філософське іносказання
Модернізму властиво в цілому песимістичний світогляд, невір’я в людину. Звичайно, він по-своєму відбив деякі істотні риси сучасного миру. Однак картина миру не може бути зведена лише до абсолютизації зла, хаосу й абсурду, до “відчуження” людини, до визнання його безпорадності. Наше сторіччя дало й інші приклади: людського героїзму, творчих зльотів, високих ідеалів колективізму й інтернаціоналізму, торжества волі, стійкості, суспільній активності й діючому гуманізму. Ці сторони запам’ятав, зокрема, реалізм XX в., що протистоїть модернізму. Реалізм багато в чому успадковував, але також розвив і збагатив – з погляду тематики, художніх прийомів і форм – класичний реалізм минулого сторіччя, реалізм бальзаківського, стендалевского, диккенсовского типу
Для реалізму XX в., на противагу модернізму, характерний життєстверджуючий пафос, віра в те, що “людина вистоїть” (У. Фолкнер), “чоловік один не може ні риса”, що “людини не можна перемогти” (Э. Хемингуэй). При цьому часом важко, та й навряд чи доцільно, провести чітку “розділову лінію” між модернізмом і реалізмом. Реалізм XX в. може бути ускладнений і модерністськими світовідчуваннями (як, наприклад, у деяких добутках У. Фолкнера, Т. Манна, Г. Гессе), так і натуралістичними елементами (у Творчості Т. Драйзера, Дж. Стейнбека й ін.). Реалізму не чужо й використання багатьох характерних прийомів модернізму, наприклад потоку свідомості
Поділ модернізму й реалізму проходить точки зору вихідної філософської позиції, тобто концепції людини. Трохи схематизуючи складну проблему, можна сказати: слабкому, безпомічному, часом приреченому героєві модернізму протистоїть активний, здатний боротися герой реалістичної літератури. Прагненню модерністів до художнього обгрунтування якихось універсальних законів буття реалісти протиставляють принцип історизму, конкретного соціального аналізу. Багатство реалізму яскраво демонструє розмаїтість жанрових форм роману: соціального, політичного, філософського, інтелектуального, фантастичного, детективного, утопічного, романа-антиутопии, роману-епопеї. Чудовий внесок у збагачення жанру роману внесли Томас Манн, що використав “симфоничность” стилю, міф, іронію (в “Докторі Фаустусе”), Вільям Фолкнер, “, щоінтегрував” у своєму стилі символіку, потік свідомості, гротеск
Явищем світової значимості став американський роман межвоенного двадцятиліття, представлений Фолкнером, Хемингуэем, Фицджеральдом, Стейнбеком. Придбав популярність роман-антиутопия, що висміює тоталітарні держави і їхніх вождів (“1984” Джордж Оруэлл). Б. Брехт доводив, що реалізм міняється із часом, що реалізм – не питання форми, що теж міняється, що для оволодіння дійсністю художник-реаліст вправі використати будь-які засоби. Щоб висвітити правду життя, мистецтво повинне показати, що воно не є життя, – ця теза Брехта протистояла багатовіковій традиції мистецтва, що інтерпретувалося в дусі “мимесиса”. Брехт – новий, сучасний етап розвитку реалістичної драматургії відносно “нової драми” рубежу століть, що зруйнував ілюзію життя в театрі, ілюзію “четвертої стіни”.
Заради головного завдання – навчити людей мислити, діяти з розумінням своєї відповідальності – Брехт оголив умовний характер мистецтва, створив “вільну драму”, обгрунтував “відкритий реалізм”. Модерністи атакували бальзаківську традицію з достатнім на те підставою – класичний досвід залишалася живим, харчував собою мистецтво XX в. Габриэль Гарсиа Маркес, ім’я якого ототожнюється аж ніяк не із традиційним реалізмом, на схилі XX в. назвав реалізм XIX в. гарантією правдивості. Томас Манн в 50-і роки говорив – зовсім справедливо, – що роман “був і продовжує залишатися “соціальним, соціально-критичним”. Поняття про модернізм, його співвідношення з реалістичною традицією. Характеристика основних модерністських напрямків. Модернізм
До початку 20 століття здійснюється кардинальна зміна эстетического канону. Формується особливий тип культури – ненормативний, неканоническиймодернистский. Термін “модернізм” – збірний. У мистецтві першої половини 20 століття так визначаються всі нереалістичні, що показують криза напрямку
(1 votes, average: 5.00 out of 5)