Прогресивні письменники першої половини XIX століття

З реакційним табором офіційно схвалених авторів активно боролися передові письменники й критики, затверджуючи ідеї справжніх народностей і реалізму. До середини XIX століття прогресивні демократичний^-демократичні-революційно-демократичні ідеї в критику й літературі для дітей здобули перемогу й зміцнили своєї позиції

З початку XIX століття входять у дитяче читання байки Крилова – майже відразу ж після появи перших збірників (в 1809, 1811, 1815 роках). Багато зробили Бєлінський, Чернишевський, Добролюбов для розширення кола дитячого читання

добутками сучасних їм прогресивних письменників. “Немає потреби говорити про велику важливість байок Крилова для виховання дітей: діти несвідомо й безпосередньо насичуються з них російським духом, опановують російською мовою й збагачуються прекрасними враженнями майже єдино доступної для них поезії”,- писав Бєлінський. В 1847 році був виданий збірник “Байки Крилова” з біографією, написаної П. А. Плетньовим. Бєлінський високо цінував це видання, розраховане на широкі шари народу, доступне й дитячому сприйняттю

У дитяче читання поступово ввійшли Казки А. С. Пушкіна, казка “Ковзанів-Горбунок” П.

П. Єршова, вірші М. Ю. Лермонтова, повісті Н. В. Гоголя, “Записки мисливця” И. С. Тургенєва. У першій половині XIX століття з’явилися в російській літературі спеціально для дітей написані талановиті добутки: вірші для молодшого віку В. А. Жуковського; повість “Чорна курка”, або Підземні жителі” А. Погорєльського; оповідання й казки В. Ф. Одоєвського

Дворянський-дворянську-дворянське-дворянська-буржуазно^-дворянськАА письменники залишалися на позиціях офіційної педагогіки; вони вважали, що потрібно за допомогою книг створити відособлений дитячий мирок, сховати від дітей соціальні протиріччя реального життя. Книги, які адресували дітям письменники Э. Гранстрем, В. Желиховская, Л. Чарская, До Лукашевич, робилися найчастіше по трафаретному способі створення ідеальних героїв і героїнь. Э. Гранстрем пише про героїн повести “Олена Робинзон”: “Олена, у якій батько душі не сподівався, училася в пансіоні подруги своєї матері. Добре серце й прекрасні здатності дівчинки зробили її незабаром загальною улюбленицею”.

В. Желиховская приблизно так само говорить про дівчинку в казці “Розанчик”: “Мила моя Трояндочка! Те^-те-всі-те ти любиш і жалуєш! Чи будуть і тебе так само любити?”

Реакційна письменниця Л. Чарекая, книги якої особливо рекламувалися в роки реакції видавництвом М. О. Вольфа, захоплено описує прекрасних і відважних князівен: “А роки неслися безперервною низкою: піднімалася, росла юна князівна, дивуючи оточуючих людей своєю сміливістю, спритністю, нечуваним молодецтвом” (“Вечора князівни Джа-вахи”). Її романи й повести прикрашали життя дворянського суспільства, вселяли верноподданнические почуття читачам. У збірнику К. Лукашевич “Гніздечко”, розрахованому на дошкільний вік, дається приторно-слащавий діалог дітей, які побачили пташку:

“- Душку! Принадність! Мила крихта! – на різні голоси викликнули ми – Звідки вона? Точно в казці! – Як потрапила, у наш сад така милочка?”

Сентиментальність і солодкуватість подібних дитячих письменників були свого роду установкою, продиктованої прагненням приспати розум, послабити волю, знеособити почуття дитини. Передова дитяча Література вела безустанну боротьбу за молоде покоління з реакційною, буржуазною, дворянською літературою. Зберігаючи вірність традиціям реалізму, вона розкривала юним читачам правду життя, оголювала класові протиріччя, виховувала в них почуття любові до трудящих і ворожнечу до гнобителів. Особиста участь у створенні дитячих добутків приймали майже всі талановиті письменники й поети: Чехов, Горький, Серафімович, Куприн, Телешов, Блок, Єсенін. Вони поміщали свої добутки в прогресивних дитячих журналах: “Джерело” (1882-1917), “Дитяче читання” (1869-1918), “Сходи” (1896-1917), “Юний читач” (1898-1906),- конфронтуючим реакційним журналам типу “Задушевне слово” (1877-1917), де друкувалися письменники, подібні Л. Чарской.

У журналі “Джерело” була надрукована казка Всеволода Михайловича Гаршина (1855-1888) “Жаба-мандрівниця”, написана в 1887 році. Дотепер вона залишається однієї з улюблених казок дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку. Гаршин використав сюжет давньоіндійської байки про черепаху й утоки, але мораль казки глибше баєчної. На перший план висувається не думка про слухняність, а викриття марнославства й практицизму. Сатирично зображується центральний персонаж казки – самовдоволена жаба, що, насолоджуючись теплим осіннім дощем, розговорилася з утоками, що летять на південь. Довідавшись, що там багато мошок і комарів, вона впросила утік взяти її із собою й придумала спосіб пересування. Реалістичними штрихами малює письменник надмірно роздуте самолюбство жаби, її прагнення похвастатися своєю вигадкою. Казков і реальне постійно перегукуються в Гаршина, створюючи своєрідний антропоморфізм, близький до тому, що характерний для народних казок. Так, наприклад, хвалькувата жаба, упавши в чужий ставок під час подорожі, придумує для місцевих жаб “дивовижну історію про те, як вона думала все життя й нарешті винайшла новий, незвичайний спосіб подорожі на утоках, як у неї були свої власні качки, які носили її, куди їй було завгодно…”.

Казка Гаршина скоряє дітей своєю цікавістю, незвичайністю сюжету, захопливістю пригод. Підростаючи, вони відкривають у ній нову глибину, сатиричне викриття міщанства, обивательського прагнення до матеріального благополуччя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Прогресивні письменники першої половини XIX століття

Categories: Нові твори

Links