Оповідання “Балакучий домовик” А. С. Гріна: сюжет, герої, зміст оповідання
1. Мир книг А. С. Гріна. 2. Аналіз оповідання “Балакучий домовик”. 3. Друге життя письменника. Коли дні починають порошитися й фарби блякнути, я беру Гріна. Я розкриваю його на будь-якій сторінці. Так навесні протирають вікна вдоме.
Усе стає світл, яскравим, всі знову таємниче хвилює, як у дитинстві. Д. А. Гранін Мир, що відкривається в книгах А. З. Гріна, не може не залучити читача. Письменник, чиє життя пройшло зовсім не як чудесна казка – з дитинства Грін пізнав і голод, і смерть матері – на противагу реальності створив у своїх добутках
Країни й міста, створені письменником, існують тільки в його книгах, але вони здаються настільки реальними, що змушують читачів повірити в них. Адже кожний з нас був дитиною й умів створювати за допомогою фантазії все, що завгодно. Тепер, знаходячи те ж саме в книгах, ми довідаємося щось схоже на свої давні спогади Мене завжди заворожував і спантеличував оповідання Гріна “Балакучий домовик”. Уперше він був надрукований в 1923 році в “Літературному листку “Червоної газети””.
Домовик – істота, що ніхто не повинен бачити, живе в цьому занедбаному будинку. Люблячі один одного чоловік і дружина вже давно вмерли, але домовик ніяк не може дозволити для себе загадку – що ж таке відбулося тоді між трьома людьми?.. Мучась зубним болем, домовик забуває сховатися від оповідача, що вкрився в будинку від дощу. Перехожий дивується: будинок порожній, що ж отут робить домовик? Але не так просто йому піти.
Ні те, що всі домовики вже покинули цю сторону гір, ні те, що замість затишку в будинку одні діри, не може прогнати домовика. Зав’язується розмова, у ході якого домовик затверджує, що тільки вони, козлоногі, можуть читати душі. Він розповідає про юний Анни, романтичной і веселій господарці, порівнюючи її з маленькою дикою квіточкою. Анни могла сміятися сонячному зайчикові й ловила руками рибу в струмку, стукала по великому камені й довго слухала його дзенькіт Її чоловік Пилип ніколи не стукав по співаючому камені й піклувався про дружину, як про дитину.
Він часто розповідав їй про свого друга Ральфе, і це було для неї, як спів каменю. Ральф незабаром повинен був приїхати. Але хто б міг припустити, що це переверне всі?
Зустріч Ральфа й Анни освітилася любов’ю з першого погляду. Домовик завжди супроводжував господарку й був свідком цієї зустрічі. Не було сказано ні слова, але вони разом слухали камінь, дивлячись один одному в очі, а потім поцілувалися й розійшлися.
Не потрібно було слів – вона й так зрозуміла, що це Ральф. Той Ральф, що був для неї казкою, відважний смаглявий моряк. Але любовний трикутник був відразу зруйнований.
Ральф виявився сьогоденням іншому й, сказавши, що забув багаж, пішов А потім написав зі станції, що довелося терміново виїхати – запропонували вигідну справу. Автор, говорячи про жаркий день, у якому приїхав Ральф, говорить, що “холодна вода в такий день найкраще”. Потім ми знову зустрічаємо згадування про холодну воду, але в якому контексті: Аннипростудилась і вмерла від холодної води в жаркии день! Це трапилося тридцять років тому – Пилип ішов за труною напівсивий, а потім зник – замкнувся в кімнаті з жаровнею. Що символізує така смерть?
Борошна пекла або жар любові? “Вони жили довго й щасливо й умерли в один день” – звична для нас кінцівка казки. Але чи можна сказати це про Анни й Пилипа? Так, вони вмерли в один день, але скільки вони жили, ми не знаємо – може бути, смерть прийшла відразу після від’їзду Ральфа?
Ніде в тексті не зазначено, скільки часу пройшло. Чи залишилася незмінної їхня любов? Може бути, і залишилася.
Домовик нічого не розповідає про час після зустрічі Ганни й Ральфа. Або це ще одна вказівка на те, що смерть подружжя відбулася майже відразу після цього? Ми можемо щораз замислюватися над цими питаннями, і кожний із читачів зробить свої висновки, адже загальна романтична недосказанность – одна з характерних рис прози Гріна. Потривоживши чужу любов, Ральф порахував потрібним зникнути. Тому що кожний із трьох був настільки доріг один одному, що неможливо було надійти інакше.
Анни, щира й довірлива дівчина, не змогла б брехати чоловікові, чоловік не виніс би зрадництва дружини й друга Тому пішов третій. Чому ж вони вмовилися про зустріч і розсталися? – от питання, що задає собі домовик і не знаходить відповіді.
Оповідач говорить, що цього й не дано зрозуміти домовикові: тільки п’ятипалі можуть “розбирати знаки серця”, домовики ж не проникливі. Це невелике романтичне оповідання розкриває перед нами проблеми людських взаємин Анни – натура настільки захоплива, що вона сприймає всі звичайні речі як чудо. Пилип більш тверезо дивиться на речі, він для всього знаходить раціональне пояснення: якщо Анни лякає шум на даху, чоловік знає, що це ходить по даху ворона. Він не цікавиться співаючим каменем, для нього дружина – саме чудесне на світі. Цей майже що не виставляє напоказ почуттів людин тільки двічі показаний під впливом сильних емоцій: при зустрічі з Ральфом (кинув нагору капелюх і закричав) і після смерті дружини (ішов за труною напівсивої).
Грін змушує нас задуматися про крихкість сімейного щастя, тонкості психології людей “Письменник повинен користуватися незвичайним тільки для того, щоб привернути увагу й почати розмова про самому звичайний”, – писав А. С. Грін. Цьому принципу він треба у своєму оповіданні, від опису домовика із зубним болем переходячи до оповідання про звичайне життя сім’ї. В 1960-х роках романтичні твори Гріна знову стали затребувані часом. Почалося друге життя Гріна, що заново народилося для читача. Автора, якого до цього забороняли, знову стали видавати, називали кумиром “Це письменник чудовий, що молодіє з роками.
Його будуть читати багато поколінь після нас, і завжди його сторінки будуть дихати на читача свіжістю такої ж, як дихають казки”, – захоплювалася письменниця М. С. Шагинян. Гріна вважають одним з основоположників сучасної фантастичної літератури, щорічно “за добутки для дітей і юнацтва, перейняті духом романтики й надії” письменникам присуджується Всеросійська літературна премія ім’я А. С. Гріна
(1 votes, average: 5.00 out of 5)