Опис вдач губернського міста NN (По поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”)

1. Роль Пушкіна в створенні поеми. 2. Опис міста. 3. Чиновники губернського міста NN. Відомо, що А. С. Пушкін високо цінувався Н. В. Гоголем. Більше того, письменник нерідко сприймав поета як порадник або навіть учителі. Саме Пушкіну багато в чому зобов’язані аматори російської словесності в появі таких безсмертних добутків письменника, як “Ревізор” і “Мертві душі”.

У першому випадку поет просто підказав сатирикові нескладний сюжет, а от у другому змусив серйозно задуматися, як можна представити в невеликому добутку целую епоху.

Олександр Сергійович був упевнений, що його молодший друг неодмінно впорається з поставленим завданням: “Він мені говорив завжди, що ще в жодного письменника не було цього дарунка виставляти так яскраво вульгарність життя, окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб’язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім”. У результаті сатирикові вдалося не розчарувати великого поета Гоголь досить швидко визначив задум свого нового добутку – “Мертвих душ”, взявши за основу досить розповсюджений вид шахрайства при закупівлі кріпаків. Це дійство наповнилося вже більше значним змістом, будучи однієї з головних характеристик усього суспільного лада Росії при правлінні Миколи.

Письменник довго міркував над тим, чим же є його добуток. Незабаром він дійшов висновку, що “Мертві душі” – це поема-епопея, оскільки вона “объемлет не деякі риси, але всю епоху часу, серед якого діяв герой з напрямом думок, вірувань і навіть пізнань, які зробило в той час людство”. Поняття поетичного не обмежується в добутку тільки лише ліризмом і авторськими відступами Микола Васильович замахнувся на більше: на об’ємність і широту задуму в цілому, на його універсальність. Дія поеми відбувається приблизно в середині правління Олександра I, після перемоги у Вітчизняній війні 1812 року.

Тобто письменник вертається до подій двадцятилітньої давнини, що надає поемі статус і історичний добуток. Уже на перших сторінках книги читач знайомиться з головним персонажем – Павлом Івановичем Чичиковим, що по особистих справах заїхав у губернське місто NN. нічим особливим не відрізняється від інших подібних міст Гість помітив, що “сильно била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яні.

Доми були в один, два й півтора поверхи з вічним мезоніном, дуже гарних, на думку губернських архітекторів. Місцями ці будинки здавалися загубленими серед широкої, як поле, вулиці й нескінченні дерев’яні забори; місцями збивалися в купу, і тут було помітно більше руху народу й жвавості”. Увесь час підкреслюючи заурядность цього місця і його схожість із багатьма іншими губернськими містами, автор натякав, що й побут цих населених пунктів, напевно, також мало відрізнявся. А виходить, місто починав здобувати цілком узагальнюючий характер И от в уяві читачів Чичиков попадає вже не в конкретне місце, а в деякий збірний образ міст миколаївської епохи: “Подекуди просто на вулиці стояли столи з Горехами, милом і пряниками, схожими на мило… Частіше ж усього помітно було потемнілих двоголових державних орлів, які тепер уже замінені лаконическою написом: “Питний будинок”.

Бруківка скрізь була поганенька”. Навіть в описі міста автор підкреслює лицемірство й облудність мешканців міста, вірніше, його керуючих. Так, Чичиков заглядає в міський сад, що складається з тоненьких дерев, що погано прижилися, у газетах же було сказано, що “місто наш прикрасився, завдяки піклуванню цивільного правителя, садом, що складається з тінистих, широковетвистих дерев, що дають прохолодь у пекучий день”. Губернатор міста NN.

Подібно Чичикову, був “не товстий, ні тонкий собою, мав на шиї Ганну, і говорили навіть, що був представлений до зірки, втім, був великий добряга й навіть вишивав іноді по тюлі”. Павло Іванович у перший же день перебування в місті об’їздив з візитами все світське суспільство, і скрізь йому вдалося знайти загальну мову з новими знайомими. Безумовно, не малу роль у цьому зіграло вміння Чичикова лестити й недалекість місцевих чиновників: “Губернаторові натякнуть якось мимохіть, що в його губернію в’їжджаєш, як у рай, дороги скрізь оксамитові… Поліцеймейстерові сказав щось дуже утішне щодо міських будочників; а в розмовах з віце-губернатором і головою палати, які були ще тільки статські радники, сказав навіть ошибкою два рази: “ваше превосходительство”, що дуже їм сподобалося”. Цього цілком вистачило, щоб усі визнали приїжджого цілком приємною й пристойною людиною й запросили його на губернаторську вечірку, де збиралися “вершки” місцевого суспільства.

Письменник іронічно порівнював гостей цього заходу з ескадронами мух, які носяться в розпал липневого літа на білому рафінаді Чичиков і тут не вдарив у бруд особою, а повівся так, що незабаром всі чиновники й поміщики визнали його чималим і наиприятнейшим людиною. Причому ця думка була продиктована не якими-небудь гарними вчинками гостюючи, а винятково його вмінням підлестити кожному. Уже даний факт красномовно свідчив про розвиток і вдачі мешканців міста NN. Описуючи бал, автор поділив чоловіків на дві катеГореї: “…одні тоненькі, які все ввивалися біля дам; деякі були з них такого роду, що із працею можна було відрізнити їх від петербурзьких…

Інший рід чоловіків становили товсті або такі ж, як Чичиков… Ці, напроти того, косилися й задкували від дам і поглядали тільки по сторонах… Це були почесні чиновники в місті”.

Відразу письменник зробив висновок: “… товсті вміють краще на цьому світлі обробляти справи свої, ніж тоненькі”. Причому багато представників вищого суспільства були не без утворення.

Так, голова палати напам’ять розповідав “Людмилу” В. А. Жуковського, поліцмейстер був гостряк, інші теж хто читав Н. М. Карамзина, хто “Московські відомості”. Інакше кажучи, гарний рівень утворення чиновників був сумнівний. Однак це зовсім не заважало їм керувати містом, якщо буде потреба спільно захищати свої інтереси. Тобто формувався особливий клас у становому суспільстві. Нібито звільнені від забобонів чиновники по-своєму псували закони.

У місті NN. як і в інших подібних містах, вони користувалися необмеженою владою. Поліцмейстерові досить було мигнути, проходячи повз рибний ряд, і йому приносили додому продукти для готування розкішного обіду. Саме звичаї й не занадто строгі вдачі цього містечка дозволили Павлу Івановичу так швидко домогтися поставлених цілей. Дуже незабаром головний герой став власником чотирьохсот мертвих душ.

Поміщики, не замислюючись і радея про власну вигоду, охоче уступали йому свій товар, причому по найнижчій ціні: мертві кріпаки ніяк не потрібні вхозяйстве. Чичикову не треба було навіть зусиль, щоб робити з ними угоди. Чиновники також не залишали без уваги приятнейшего гостюючи й дажепредлагали йому свою допомогу для благополучної доставки селян на місце. Павло Іванович зробив тільки один серйозний прорахунок, повлекший за собою неприємності, він обурив місцевих дам своєю байдужістю до їхніх персон і посиленою увагою до юної красуні.

Однак і це не міняє думку місцевих чиновників про дст. Тільки тоді, коли Ноздрев розбовтав при губернаторі, що нова особа намагалася купити в нього мертві душі, вище суспільство задумалося Але й тут керував не здоровий глузд, а плітки, що розростаються як сніжний кому. Саме тому Чичикову стали приписувати й викрадення губернаторської дочки, і організацію бунту селян, і виготовлення фальшивих монет. Тільки зараз чиновники почали випробовувати таке занепокоєння у відношенні Павла Івановича, що багато хто з них навіть схудли.

У результаті суспільство приходить взагалі до безглуздого висновку: Чичиков – це переодягнений Наполеон Мешканці міста хотіли було заарештувати головного героя, однак сильно боялися його. Ця дилема привела прокурора до смерті. Всі ці хвилювання розвертаються за спиною в гостя, оскільки той хворіє й три дні не виходить із будинку.

І нікому з його нових друзів не спадає на думку просто поговорити із Чичиковим. Довідавшись про сформовану ситуацію, головний герой наказав пакувати речі й виїхав з міста. Як не можна повно і яскраво Гоголь у своїй поемі показав вульгарність і низькість вдач губернських міст того часу.

Неосвічені люди, що коштують у влади в подібних містечках задавали тон всьому місцевому суспільству Замість того щоб добре керувати губернією, вони проводили бали й вечірки, за казенний рахунок вирішуючи свої особисті проблеми