Епітети в поемі Гоголя “Мертві душі”

Епітети в поемі Гоголя виконують функцію реалістичного уточнення зображуваної дійсності. Гоголь – винятковий майстер створювати епітети величезної ємності й змістовності, що відрізняються новизною й тому що міцно запам’ятовуються. Наприклад: мужність, що озлобляє; нелюдська старість; необгонимая трійка; навідне жах рух і др.

Мові поеми Гоголя властиві деякі часто повторювані прикметники, які вживаються і як епітети, і як прості визначення. Так, у поемі не зустрічається слово всілякий, а замість нього весь можливий; “пси заливалися

всіма можливими голосами”; “Чичиков… зважився… відскіпатися від усяких бричок, шарманок і всіх можливих собак” і ін. Укажемо ще епітети, що часто зустрічаються в поеме. Відомий: “Зібравшись у поліцеймейстера, уже відомого читачам батька й благодійника міста”. “Уже відомий читачам.-Іван Антонович, кувшинное рило, здався в залі присутності”. “Спокій був відомого роду, тому що готель був також відомого роду”. “Селіфанові віддано був наказ рано поутру закласти коней у відому бричку”. “Будинок відомої архітектури”.

У Гоголя є улюблені, часто повторювані епітети. Вічний:

“досягти вічної істини”; “верхній (поверх) був пофарбований вечною желтою краскою”; “вічний листковий пиріжок”; “удома були в один, два й півтора поверхи, з вічним мезоніном”; “і вечною красунею меньшою сестрицею”; “принесе сальну свічу в довговічному домашньому свічнику”; “вічне сидіння на крамниці з пером у руках”; “вічний пропис перед очами”; “вічний шарк і шльопання по кімнаті хлопанцев”; “вічно знайоме, завжди неприємне почуття”.

Іноді Гоголь їдко висміює прийняте в суспільстві поняття. Так, показуючи в 2-й главі сентиментальні відносини друг до друга Манилових, він закінчує це місце словами: “словом, вони були те, що говориться щасливі”. От приклад, де причина зображуваного є зовсім неспроможною: “Чичиков відправився подивитися місто, яким був, як здавалося, удоволений, тому що знайшов, що місто ніяк не уступало іншим губернським містам: сильно била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яних”. Комізм досягається й характерним для Гоголя прийомом сусідства двох різнотипних рис характеристики: “Мужики зняли капелюхи, і один з никнув, що був поумнее й носив бороду клином, відповідав…”.

У такий же спосіб даний губернатор, що “був великий добряга й навіть сам вишивав іноді але тюлю”. Ефекту сатиричного показу служить і контраст. Так, для розкриття самопочуття Чичикова, що зустріло на дорозі блондинку, точніше – для з’ясування його зачерствілої, діляцької натури, позбавленої яких-небудь романтичних захоплень і наповненої одними лише практичними міркуваннями й розрахунками, уводиться по контрасту образ двадцятилітнього юнака

“Попадися в той час замість Чичикова який-небудь двадцятилітній юнак, чи гусар він, чи студент він або просто тільки що що почав життєве поприще, і боже! чого б не прокинулося, не заворушилося, не заговорило в ньому! Довго б стояв він нечутливо на одному місці, вперивши безглуздо очі в далечінь, забувши я дорогу, і всі догани, що очікують спереду, і распеканья за зволікання, забувши й себе, і службу, і мир, і все, що не є вмире.

Але герой наш уже був Середнього років і осмотрительно-охлажденного (характеру. Він теж задумався й думав, але позитивне, не так беззвітні й навіть почасти дуже грунтовні були його думки”. Викликає сміх і наслідок, що не випливає логічно з факту, що викладає. “Селіфанові навіть були дані деякий господарські накази зібрати всіх знову, що переселилися мужиків, щоб зробити всім особисто поголовний переклик. Селіфан мовчачи слухав дуже довго й потім вийшов з кімнати, сказавши Петрушці: “Ступай роздягати пана”.

Цим же прийомом перерахування користується Гоголь при описі тієї “усякої всячини”, що лежала на бюро в Плюшкина: “Купа пописаних дрібно папірців, накритих мармуровим пресом, що позеленів, з яєчком нагорі, якась стародавня книга в шкіряному плетінні із червоним обрізом, лимон, весь висохлий, ростом не більше лісового горіха, відламана ручка крісел, чарка з какою-то рідиною й трьома мухами, накрита Листом, шматочок сургучика, шматочок десь піднятої ганчірки, два пера, забруднені чорнилом, що висохнули як у сухоті, зубочистка, що зовсім пожовкла, которою хазяїн, може бути, колупав з шубах своїх ще до навали на Москву французів”.

От речі, які “без великого розбору” укладає Чичиков у свою валізу: “панчохи, сорочки, білизна, мита й немите, шевські колодки, календар”.

Подібним же чином Гоголь знайомить читачів з тими “старими приятелями”, які попадаються в невеликих пришляхових трактирах:

” самовар, ЩоЗаиндевели, вискоблені гладко соснові стіни, трехугольний шафа із чайниками я чашками в куті, порцелянові визолочені яєчка перед образами, що висіли на блакитні я червоних стрічечках, окотившаяся недавно кішка, дзеркало, що показувало замість двох чотири очі, а замість особи якийсь корж; нарешті, натикані пучками запашні трави й гвоздики в образів, що висохнули настільки, що що бажав понюхати дя тільки чхав і більше нічого”.

А от дорожні враження, дані за допомогою того ж художнього засобу. “Знову по обидва боки стовпового шляху пішли знову писати версти, станційні доглядачі, колодязі, обнови, сірі села із самоварами, бабами й жвавим бородатим хазяїном, що біжить із постоялого двору з вівсом у руці, пішохід у протертих постолах, що плететься за 800 верст; містечка, вибудувані живцем, з дерев’яними лавчонками, борошняними бочками, постолами, калачами й іншою дрібнотою, рябі шлагбауми, чинимие мости, поля неоглядні, і по ту сторону, і по іншуу, поміщицькі ридвани, солдат верхи на коні, що везе зелений ящик зі свинцевим горохом і підписом: той^-те-таке-те артилерійської батареї, зелені, жовті й свеже-разритие чорні смуги, що миготять по степах, затягнута вдалині пісня, соснові верхівки в тумані, що пропадає далече дзвін, ворони, як мухи, і обрій без кінця…”

Потрібно помітити, що це зображення мигтючих у дорозі предметів перейнято іншим настроєм: той^-те-таке-те теплою задушевністю, що зв’язано взагалі з любов’ю Гоголя до дороги й; росіянином просторам

Мимоволі пригадується Пушкін, що теж любив мигтючі дорожні враження й дав незабутній зразок їхнього зображення в романі “Євгеній Онєгін” (7-я глава, XXXV строфа):

Миготять повз будку, баби, Хлопчиська, крамниці, ліхтарі, Палаци, сади, монастирі, Бухарці, сани, городи, Куппи, лачужки, мужики, Бульвари, вежі, козаки, Аптеки, магазини моди, Балкони, леви на воротах

И зграї галок на хрестах. Великого комічного ефекту Гоголь досягає часто й умінням належним чином підкреслити з, на перший погляд зовсім незначне

Так, наприклад, Гоголь підвищує знаменний зміст непомітного негативного займенника в розмові Чичикова з Маниловим, що “омешалея, весь почервонів, робив головою негативний жест і, нарешті, уже виразився, що це суще нічого!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Епітети в поемі Гоголя “Мертві душі”

Categories: Твори з української літератури

Links