Образ міста NN в поемі М. В. Гоголя “Мертві душі”
Як і в комедії “Ревізор”, в “Мертвих душах” Гоголь використовує прийом типізації. Дія поеми розгортається в губернському місті NN. який є збірним чином. Автор зауважує, що “він ніяк не поступався іншим губернським містам”. Це дає можливість відтворити повну картину звичаїв всієї країни. Головний герой поеми Чичиков звертає увагу на типові “удома в один, два і півтора поверхи, з вічним мезоніном”, на “майже змиті дощем вивіски”, на частіше за інших зустрічається напис “питних дім”.
На перший погляд здається,
Життя міста цілком залежить від численних чиновників. Автор малює виразний портрет адміністративної влади в Росії. Немов підкреслюючи марність і безликість чиновників міста, він дає їм дуже короткі характеристики. Про губернаторі сказано, що він “був ні товстий, ні тонкий собою, мав на шиї Анну…; втім, був великий добряк і навіть сам вишивав по тюлю”. Про прокурора відомо, що він був володарем “вельми чорних густих брів і кілька підморгують лівого ока”. Про поштмейстера відмічено, що він був людина “низенький”, але “дотепник та філософ”.
Усі чиновники мають низький рівень освіченості. Гоголь з іронією називає їх “людьми більш-менш освіченими”, тому що “хто читав Карамзіна, хто” Московские ведомости “, хто навіть і зовсім нічого не читав…” Такі і губернські поміщики. Ті та інші пов’язані між собою майже родинними зв’язками. Автор показує в роздумі про “товстих і тонких”, як поступово державні люди, “заслуживши загальну повагу, залишають службу… і робляться славними поміщиками, славними російськими барами, хлебосоламі, і живуть і добре живуть”. Це відступ є злою сатирою на чиновників-грабіжників і на “хлібосольних” російських бар, провідних бездіяльне існування, безцільно коптять небо, небо.
Чиновники – це свого роду вершителі доль мешканців губернського міста. Від них залежить вирішення будь-якого, навіть маленького питання. Жодну справу не розглядалося без хабарів. Хабарництво, казнокрадство і грабіж населення – явища постійні і повсюдні. Поліцмейстера варто було тільки мигнути, проходячи повз рибного ряду, як на його столі з’являлися “білуга, осетри, сьомга, ікра паюсна, ікра малосольних, оселедця, севрюжкі, сири, копчені мови та балики, – це все було з боку рибного ряду”.
“Слуги народу” справді одностайні у своєму прагненні широко пожити за рахунок сум “ніжно улюбленого ними Вітчизни”. Вони однаково безвідповідально ставляться до своїх прямих обов’язків. Це особливо яскраво показано при оформленні Чічікова купчих на селян-кріпаків. У свідки Собакевич пропонує запросити прокурора, який, “напевно, сидить удома, так як за нього все робить стряпчий Золотуха, найперший хапуга у світі”, та інспектора лікарської управи, а також Тру-хачевского і Белушкіна. За влучним зауваженням Собакевича, “вони все задарма тягарем землю!” Крім того, характерно зауваження автора, що голова за бажанням Чічікова “міг продовжити і вкоротити… присутність, подібно древньому Зевсу”.
Центральне місце в характеристиці чиновницького світу займає епізод смерті прокурора. Всього лише в кількох рядках Гоголю вдалося виразити всю порожнечу життя цих людей. Ніхто не знає, навіщо жив і навіщо помер прокурор, так як не розуміє, навіщо живе і він сам, яке його призначення.
При описі життя губернського міста автор особливу увагу приділяє жіночої партії. Перш за все це дружини чиновників. Вони так само знеособлені, як і їхні чоловіки. Чичиков зауважує на балу не людей, а величезна кількість розкішних суконь, стрічок, пір’я. Автор віддає належне смаку губернських дам: “Це не губернія, це столиця, це сам Париж!”, Але одночасно він викриває їх подражательскую сутність, помічаючи місцями “не бачений землею очіпок” або “мало не павичів перо”. “Але вже без цього не можна, таке властивість губернського міста: де-небудь вже він неодмінно обірветься”. Благородної особливістю губернських дам є їхнє вміння висловлюватися з “незвичайною обережністю і пристойністю”. Мова їх витончена і витіювато. Як зауважує Гоголь, “щоб ще більше облагородити російську мову, половина майже слів була зовсім викинута з розмови”.
Життя чиновницьких дружин святкують, але вони самі діяльні, тому плітки по місту розповсюджуються з вражаючою швидкістю і набувають страхітливий вигляд. Через дамських толків Чичиков був визнаний мільйонник. Але як тільки він перестав удостоюють жіноче товариство увагою, поглинений спогляданням губернаторської доньки, герою приписали і задум викрадення предмета споглядання і безліч інших страшних злочинів.
Пані міста мають величезний вплив на своїх чоловіків-чиновників і не тільки змушують їх повірити у неймовірні плітки, але й здатні налаштувати один проти одного. “Дуелі, звичайно, між ними не відбувалися, тому що всі були цивільні чиновники, але зате один іншому намагався нашкодити, де було можна…”
Всі гоголівські герої мріють досягти якогось ідеалу життя, який для більшості представників губернського суспільства бачиться в образі столиці, блискучого Петербурга. Створюючи збірний образ російського міста 30-40-х років XIX століття, автор поєднує риси провінції і характерні особливості столичного життя. Так, згадка про Петербурзі зустрічається в кожному розділі поеми. Дуже чітко, без прикрас цей образ позначився в “Повісті про капітана Копєйкіна”. Гоголь з вражаючою відвертістю зауважує, що в цьому місті, чінном, манірному, яка потопає в розкоші, абсолютно неможливо жити маленькій людині, такому як капітан Копєйкін. Письменник говорить в “Повісті…” про холодному байдужості сильних світу цього до проблем нещасного інваліда, учасника Вітчизняної війни 1812 року. Так у поемі виникає тема протиставлення державних інтересів та інтересів простої людини.
Гоголь щиро обурюється проти панує в Росії соціальної несправедливості, зодягнув своє обурення у сатиричні форми. У поемі він використовує “ситуацію омани”. Це допомагає йому розкрити ті чи інші сторони життя губернського міста. Автор ставить всіх чиновників перед одним фактом і виявляє всі “грішки” і злочини кожного: свавілля на службі, беззаконня поліцейських, бездіяльне проведення часу та багато іншого. Все це органічно вплітається в загальну характеристику міста NN. а також підкреслює його збірний. Адже всі ці вади були властиві сучасній Гоголю Росії. У “Мертвих душах” письменник відтворив реальну картину російського життя 30-40-х років XIX століття, і в цьому його найбільша заслуга.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)