Олександр Іванович Олесь

Пророчою виявилася муза Олександра Олеся: “З журбою радість обнялась”… Назвою першої збірки поезій провістила вона драматичну долю і його творчої спадщини, і його особистого життя. Провістила журбу, яка чорним рушником простелилася на довгі роки чужини, вплітаючи зрідка червоні квітки радощів і надій…

Яскравою зорею спалахнула його творчість на небосхилі української поезії перших десятиліть нашого віку.

Олександр Олесь (літературний псевдонім Олександра Івановича Кандиби) народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля

(давня назва – Крига) на Сумщині. Батьківський рід походив з чумаків, материн – з кріпаків. Дід майбутнього поета Федір Кандиба торгував рибою, а батько Іван Федорович працював на рибних промислах в Астрахані, де й втопився у Волзі. Тоді Олександру, найстаршому з дітей, виповнилось одинадцять років. Мати Олександра Василівна згадувала, що вона “залишилась одна з трьома дітьми і трьома карбованцями в кишені.

Ця проста жінка навчила свого Сашка в чотири роки читати, згодом прищепила любов до поезії Т. Шевченка, до “Кобзаря”, якого він ще малим “майже знав напам’ять і співав”. Серед краси природи,

серед працьовитих і співучих земляків минало його дитинство. У рідному містечку він навчався спочатку в початковій школі, потім – у двокласному училищі. Проте найкращими спогадами юнацьких років було перебування Олександра в “рідному селі” Верхосулля Лебединського повіту, що розташувалось за ЗО км від Білопілля. Сюди він приїздив до тринадцяти років щоліта разом із своїми сестрами Галею та Марусею до батька їхньої матері – діда Василя Пархомовича Грищенка. Саме дідусь, як згадували пізніше сестри, переповідав онукам легенди, казки, наспівував пісні, прищеплював Сашкові почуття щирості й доброти, людяності й справедливості, на які й сам був багатий.

Краєвиди шовкового степу, загадкові старі могили, шум трави й колосся жита, спів жайворонків, дзюрчання струмків, які збігали до Сули, що брали свій початок біля Верхосулля,- все це, за зізнанням самого поета, було для нього “суцільною казкою”, одним золотим днем, і звуки “тієї дивної весни” звучали в душі впродовж усього життя. Вони й зародили в хлопчині поетичне чуття і натхнення, вимережилися весною дев’ятилітнім Сашком рядками першого вірша російською мовою… Сестри згадують і про подарований Олександрові зошит з гарною обкладинкою, куди він занотовував свої перші вірші,,.

Як людина і художник слова Олександр Олесь зростав і виховувався на вольовому прикладі матері, природній мудрості дідуся Василя, народній пісні і моралі, художній філософії “Кобзаря” Т. Шевченка. З таким багажем п’ятнадцятилітній юнак і вирушив з дому, вступивши до хліборобської школи містечка Дергачі, що неподалік від Харкова. Звичайно, мріялось і про гімназію, та в матері не вистачало на навчання в ній коштів. Аби протриматись у пій безкоштовній сільськогосподарській школі, учень Кандиба мусив займатися репетиторством…

У стінах Дергачізської хліборобської школи сімнадцятирічний Олександр починає друкувати свої вірші, писані російською та українською мовами, в рукописному журналі “Комета”, який він випускав з відомим у майбутньому російським письменником Костянтином Треньовим…

Звичайно, молодий митець потребував поглибленої філологічної освіти, та, на жаль, вступати до університету після закінчення хліборобської школи… не мав права. Віддаючись літературним заняттям, хапаючись за вивчення в стінах цієї щколи слов’янських мов – болгарської, польської, сербської, молодий митець мало уваги приділяв фаховим дисциплінам…

Вирішальним у творчій біографії Олександра Олеся був 1903 рік, коли йому пощастило стати студентом Харківського ветеринарного інституту і побувати на відкритті пам’ятника І. Котляревському (в Полтаві). Глибоке переосмислення долі української мови і літератури, усвідомлення свого громадянського покликання відбулося саме в Полтаві під час урочистостей. Про свої враження від зустрічей там з Б. Грінченком, В. Самійленком, М. Коцюбинським, Лесею Українкою писав він у листі до майбутньої дружини: -“Що – я пережив – важко сказати! Знаю лиш одне: сидів я, говорив, слухав, сміявся з тими, творчість яких так само дорога і рідна мені, як колискова пісня матері”… Прочитані ким на прохання учасників свята вірші були тепло прийняті. Жому говорили, що закопувати в землю такий талант – просто великий гріх, і радили пересилати рукописи до якогось видавництва. Олесь передав свої вірші до збірника “Багаття”, що виходив в Одесі…

Олесь глибше вдивляється в життя, душею відчуває наближення весняних громів… .3 натхненням митець і агітатор бе-і реться за переклади – з російської на українську мозу популярних революційних пісень: “Мареельеза” (“Над залитою кров’ю землею…”}, “Варшав’янка” (.”Хмари зловівді. нависли над на-‘,,, ми..,”). “Сміло у ногу рушайте”, “В неволі скатований люто…” Його власні віріні-агітки поширювалися у той час…

Мабуть тільки юному Павлові Тичині судилося таке велике визнання після появи його “Сонячних кларнетів”, якого удостоївся Олександр Олесь за свою першу збірку (“З журбою, радість обнялась”). Вона привернула увагу літературної критики, викликала захоплення у читачів різного віку, особливо в молодих…

Друга збірка творів Олександра Олеся. “Поезії. Книга II” (1909).не розчарувала читачів… Талант розвивався по висхідній. Одна за одною виходять, добірки: .”Поезії. Книга III” (1911), “Драматичні етюди1. Книга IV (1914), “Поезії. Книга V” (1917)…

Поезія Олександра Олеся, спевнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і справді моцартівеьквї легкості, стала невичерпним джерелом для композиторів.-Сьогодні ми можемо. назвати понад 80 відомих композиторів, а серед них – і російські, ї білоруські, і французькі, і чеські, які клали Олесеві рядки на музику, створивши більше двех сотень музичних творів різних жанрів… Талановиті українські композитори М. Лисенко, Я. Степовий, К.. Стеценко, С” Людкевич, А. Кос-Анатольський щедро прилучалися до музичної інтерпретації чистої, дзвінкової криниці його слова…

Чарами слова й музики торкаються найпотаемніших людських струн популярні пісні, на його слова: “Айстри”, “Літньої ночі”, “Ой чого ти, тополенько, не цвітеш…”, “Любов”…

Етюд літературний – художній нарис; тут: п’єса.

Леся Українка стверджувала, ще Олесь є “прямим спадкоємцем Шевченка із всім його полум’яним натхненням і пристрасною любов’ю до. батьківщини… Його пісня звучить могутнім закликом до ^ свободи. І цей заклик є прямим відгуком на голос Шевченка”.

У цей час Олесь жив у Пущі й працював ветеринаром у київських різницях; брав активну участь у літературному житті міста.

Поет з великою радістю вітав революцію 1906 року й тяжко переживав її поразку. Новий – революційний епялах 1917 року породив у нього великі надії. У віршах Олесь – називав – благосл-венною “святу дорогу”, яка через;хащі вела до волі і-краси. На його думку, національне відродження, яке набирало в’ ті роки реального змісту в вигляді автономії та національної українсь-кої держави, могло забезпечитись – тільки – свободою у власному її розумінні… Кривава громадянська війна гнітила душу Оле-ся-інтелігента, який був щирим і ПОСЛІДОВНИМ прихильником принципу федерації вільних і – суверенних республік Росії… У лютому 1919 року він виїздить до – Будапешта. Не сподівався, що це назавжди. У Києві лишилась – дружина з сином… У тяжкі 1919-1922 роки Олесь разом’ з Антоном Крушель-ницьким ‘ та іншими земляками збирає кошти на допомогу голодуючим України…

А звістки, що приходили з рідної’України, все більше гнітили вразливу душу Олеся. Він боляче реагував на різного роду порушення, прав людини, ототожнення українськості з петлюрів-щиною, прояви терору… Знав пре ущемлення політичних свобод і переслідування представників української інтелігенції… Ще болючіше ранили серце репресії 30-х років… Вражає те, щ® Олександр Олесь чи не один з перших в українській літературі драмою “Земля обітована” заговорив про сваволю, репресії і порушення законності з боку насильницького сталінського режиму… Жив Україною, марив рідною, землею, до останніх днів вважав себе її сином, снвдіеазея на повернення… Але за таких обставин на. батьківщині наважитись їхати в рідний край не міг.

Перебуваючи в еміграції, Олександр Іванович з сім’єю, яка приїхала до нього в 1923 році, проживав у різних містах Західної Європи; видав там кілька збірок своїх творів різних жанрів. Помер поет у 1944 році в Празі; похований на Ольшанському цвинтарі.

За часів сталінського режиму твори Олександра Олеся у нас були заборонені, бо поет був оголошений українським буржуазним націоналістом. Лише за “хрущовської відлиги” у 1964 році видано однотомник віршів поета, а пізніше (в 1990) –

Двотомник, який містить ліричні, драматичні, епічні твори та частину перекладів.

За Р. Радишєвським. Журба і радість Олександра Олеся. 1990 р.

1. З яких родин походив майбутній поет? Під чиїм впливом формувався його характер? А талант? Коли проявилися мистецькі задатки?

2. Де вчився Олександр Кандиба?

3. Хто порадив йому друкувати свої твори?

4. Як була сприйнята його перша збірка?

5. Розкажіть про світоглядні переконання поета. Як він поставився до подій 1905 та 1917 років? Чому, на вашу думку, Олександр Олесь опинився в еміграції? Що змусило його залишитися на чужині? Як, на вашу думку, могло б скластися життя О. Олеся, якби він повернувся в Україну?

6. Що в поезіях МНТЦ. Я приваблювало композиторів? Скільки віршів О. Олеся покладено на музику?

7. Яка доля спіткала твори письменника в Україні?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Олександр Іванович Олесь

Categories: Твори з української літератури

Links