ЗНО – Олександр Олесь – Література XX ст

Література XX ст.

(справжнє ім’я – Олександр Іванович Кандиба)

Український поет, драматург, прозаїк, перекладач. З 1919р. в еміграції. Головною темою його збірок стає туга за Україною. Помер у Празі в липні 1944 p., отримавши звістку про те, що нацисти закатували в концтаборі Заксенхаузен його сина – письменника Олега Ольжича.

Основні твори: “З журбою радість обнялась” (1907), “Княжа Україна”(1920), драматична поема “Ніч на полонині”, драматичний етюд “По дорозі в Казку”.

Він поєднав у собі риси полум’яного співця

Тіртея і ніжного лицаря краси Аполлона, головне своє завдання вбачав у тому, щоб грати на золотій арфі пісні щастя, свободи, любові, очищати людські душі від намулу і виводити рідний народ із долин на вершини добра, справедливості, свободи, людської гармонії. (Р. Радишевський)

Літературний рід: лірика.

Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня).

Вид лірики: інтимна.

Провідний мотив: краса життя, краса кохання – над усе.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку.

Вид римування: перехресне.

Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову

тональність вірша.

Поезія стала улюбленою народною піснею “Сміються, плачуть солов’ї…”. Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий бенкет весни, коли “уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче”,природно відтінює “летючу мить життя” людини, нагадує, що життя – тільки “єдина мить”.

Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини.

Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів: власне автора, ліричного героя і “ти”, тобто адресата, умовного співрозмовника.

Ця поезія – заклик не забувати, що життя – мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:

Лови летючу мить життя!..

Гори! Життя – єдина мить,

Для смерті ж – вічність ціла.

“Чари ночі”

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

“Цілуй, цілуй, цілуй її, –

Знов молодість не буде!”

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе –

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, –

Гори! Життя – єдина мить,

Для смерті ж – вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі…

Та знай: над нас – боги скупі,

Над нас – глухі й нечулі…”

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

“Цілуй, цілуй, цілуй її –

Знов молодість не буде!”

“О слово рідне! Орле скутий!”

Літературний рід: лірика.

Жанр: вірш-медитація.

Поезія-медитація – це вірші-роздуми на філософську та житейську теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя, нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність смерті.

Вид лірики: патріотична.

Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають.

Віршовий розмір: чотиристопний ямб.

Вид римування: кільцеве.

Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.

Символи у вірші – меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань – рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря).

Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане “дощами судними” для її ворогів.

Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах:

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним,

Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до – рідного слова. Три частини композиції виконують роль тези, антитези, синтезу.

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ЗНО – Олександр Олесь – Література XX ст