Олександр Блок
Олександр Блок
(1880-1921)
Життя і творчість
Блок став для сучасників уособленням найкращих здобутків “срібної доби” російської поезії, визнаним главою російського символізму і одним з найвизначніших представників російської поезії загалом.
Життя Блока небагате на зовнішні події. Він народився в Петербурзі, у сім’ї, що належала до кола старої російської інтелігенції. Батько майбутнього поета – юрист Олександр Львович Блок, талановитий, наділений гострим, скептичним розумом, був вродливим чоловіком, і своїм гордим,
Маленького Сашка обожнювали всі члени великої дружної родини: дід, бабуся, прабаба, численні тітки. Його балувала прислуга. Дитинство хлопчика минало,
Років у шість в Сашка з’явився інтерес до поезії, зокрема до віршів Жуковського і Полонського. Саме тоді й виникло в майбутнього митця бажання написати щось самому: він придумував маленькі оповідання, казки, жартівливі вірші, шаради, ребуси і з усього цього складав альбоми й журнали.
У гімназію Сашко вступив, коли йому ще не виповнилося десяти років. Величезна галаслива юрба дітей першого ж дня вразила звиклого до родинного затишку хлопчика. І, власне, аж до 17-18 років Блока сприймали як велику дитину, що її позбавила досвіду “грубого життя”, життєвої тверезої дорослості теплична домашня атмосфера. І водночас незвичайність, інтелігентність, духовність родини відіграли величезну роль у його формуванні як особистості і як поета. Особливо ж близькою людиною для Олександра була його мати.
У1898році Блок вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, проте незабаром зрозумів, що юриспруденція йому не цікава, і перевівся на філологічний факультет, який закінчив 1906 року.
Одним із найбільших захоплень юнака був театр. Улітку 1898 року він бере участь в аматорських спектаклях у маєтку Боблово. Ця садиба, що належала Д. І. Менделєєву, другові й університетському колезі А. М. Бекетова, знаходилась за декілька кілометрів від Шахматово. Там Олександр Блок побачив шістнадцятирічну дочку Менделєєва Любу і закохався в неї на все життя.
Улітку 1898 року молодий поет написав багато віршів, що згодом увійшли до циклу “Віршів про Прекрасну Даму”. Цей океан любовних гімнів, звернених до Л. Д. Менделєєвої, став справжнім ліричним злетом молодого Блока.
Роман Олександра Олександровича з Любов’ю Дмитрівною Менделєєвою був досить напруженим, нервовим. Блоку доводилося і мук ревнощів зазнавати, і тяжкої пригніченості через сувору холодність вихованої Люби. Але все одно він часто перебував у стані екзальтованого поклоніння ідеалу, що втілився в цій золотоволосій, рум’яній, спокійній і радісній дівчині. 17 серпня 1903 року в селі Тараканово, що між Шахматовим і Бобловим, у стародавній білій церкві над рікою було влаштоване весілля.
Молодий, спрямований уперед, до всього нового, Блок стає палким прихильником нового напряму – символізму. Згодом він переріс рамки символістської естетики. А поки що Блок перебуває під величезним впливом ідеалістичного вчення Володимира Соловйова – попередника російського символізму – відомого філософа, талановитого поета, релігійного публіциста і критика.
Поступово Блок входить у літературне середовище. Він знайомиться з найвидатнішим поетом-символістом В. Брюсовим, Д. Мережковським і 3. Гіппіус.
Літературний дебют Блока відбувся в 1903р. в журналі “Новий шлях”, де був опублікований цикл із 10-ти віршів поета. Уже першими збірками він здобув надзвичайну популярність і одразу став одним із провідних поетів сучасності. Постійно поет живе в Петербурзі, улітку найчастіше – у родовому маєтку в Шахматово. У1909, 1911 і в 1913 pp. здійснює закордонні мандрівки (Італія, Франція, Німеччина). Улітку 1916 р. Блок був призваний у діючу армію і служив в інженерно-будівельній дружині.
Вихід митця на нові обрії був пов’язаний із віднайденим почуттям єдності з життєвою та народною стихіями, з історією та сучасністю його батьківщини. Пріоритетного значення на цьому етапі набула тема історичних катастроф і, зокрема, тема російської революції.
Стверджуючи, що у кожній людині співіснують кілька особистостей, О. Блок значною мірою спирався на власний досвід. Втім, у неосяжному розмаїтті внутрішнього світу поета простежується певна спрямованість духовного й творчого розвитку. Саме цю спрямованість мав на увазі Андрій Бєлий, коли твердив, що зрозуміти Блока можна, осягнувши зв’язок віршів про Прекрасну Даму з поемою “Дванадцять”. Та й сам Блок був переконаний у тому, що першою і головною ознакою справжнього митця є “чуття шляху”.
Своєрідним прологом до його власного шляху був перший юнацький цикл поезій “Ante lucem”. Сама назва циклу (у перекладі з латини – “До світла”) вказувала на стан поета “напередодні” важливої епохи його внутрішнього життя.
Зокрема у вірші “Гамаюн” (1899), написаному за картиною В. Васнецова, закарбувалося характерне для Блока сприйняття історії як колообігу, “вічного повернення” ключових подій, що має завершитися апокаліптичною катастрофою, за якою настане царство “світла”.
У низці поезій “Ante lucem” відкривався “нічний бік” душі блоківського ліричного героя. У цій іпостасі він постає людиною, яка страждає від трагічної самотності та потаємних пристрастей, що її спалюють, людиною, яка, почуваючись “хворою” і “старою”, з глибокою тривогою сприймає своє “чорне життя”.
Настання доби “світла” засвідчив цикл “Вірші про Прекрасну Даму”, який, за словами поета М. Гумільова, “дав новий лик любові”. Тема кохання тут входила у контекст величних символістських узагальнень, які переводили її із земної реальності до нетутешнього, незбагненного й таємничого світу вічності, надавали любовному почуттю ліричного героя характеру містичного одкровення. Художній світ цього циклу нагадує поетичну Церкву Кохання, в якій панує атмосфера молитов і благоговійного поклоніння Прекрасній Дамі.
Знаком того, що поет почав сходити з небесних висот на землю, були цикли “Розпуття” (1902-1904) і “Бульбашки землі” (1904). Зоряний світ Прекрасної Дами поступився у них місцем реальному світові з його соціальними контрастами, поневіряннями знедолених (“Із газет”, “Повість”, “Вулиця, вулиця…”), тягарем щоденної виснажливої праці пролетарів (заборонений цензурою вірш “Фабрика”). Блок звернувся до царини народної культури, до фольклорно-міфологічної стихії. Образ “трясовини”, що є наскрізним у другому із згаданих циклів, виступає і уособленням первісних сил земного буття, і символом внутрішнього “розпуття” ліричного героя, його духовної розгубленості на заплутаних шляхах буття.
Події 1905 р. сприяли подальшому наближенню блоківської поезії до реальності. Не на царство світла спрямовується увага митця у той час, а на трагічний дисонанс між ідеалом і дійсністю (вірш “Незнайома”, 1905); і вже не містичні вияви вічності приваблюють його, а “містика буденності”. Цілком природно, що збірка “Несподівана радість” (1907), яка відбила ці зміни, разом зі статтею “Про реалістів” (1907), що в ній поет з мистецькою безкомпромісністю обстоював місце реалістичної літератури у культурному ландшафті Росії на початку XX ст., викликала різко негативну реакцію з боку символістів.
Найгостріше зазначені тенденції виявилися у ліричній драмі “Балаганчик” (1906). Задуманий як гірка пародія на нещодавно пережиту любовну колізію, цей твір не залишав каменя на камені від уявлень, котрими живилися натхненні любовні пісні, що уславлювали Прекрасну Даму. У ньому Блок гостро висміяв “містиків”, які завзято шукають знаки Вічності у буденних земних речах. З болісною нещадністю розвінчав він і страждання, спричинені любовною драмою, – в образі пораненого долею героя, що стікав журавлинним соком. Вічна Жіночність постила тут в образі Коломбіни – постійної героїні затертих балаганних вистав і “картонної нареченої” тонкосльозого П’єро, який є трагі-іронічним художнім двійником поета. Ось у таку гротескну арлекінаду трансформувався нещодавній “гімн коханню”.
Різко контрастувала з “Віршами про Прекрасну Даму” збірка “Сніжна маска” (1907), присвячена актрисі Н. Волоховій. У ній панувала “діонісійська” стихія “заметільної”, згубної пристрасті, надривна у своїй суперечливості любов-ненависть. Центральна постать збірки – Сніжна Діва – була новим уособленням Вічної Жіночності. Як і Прекрасна Дама, вона мала необмежену владу над ліричним героєм. Однак це була влада “царства пітьми”, демонічних руйнівних сил. Парадоксально з’єднані в образі Сніжної Діви всесвітній холод і полум’я значно підсилювали небезпеку цієї іпостасі Вічножіночного для ліричного героя.
Слід зазначити, що поезії О. Блока притаманна надзвичайна музичність. Важливу роль у цьому відіграють ритмічні й фонетичні повтори; досвідчені знавці блоківської лірики цінували її дивовижний звукопис.
Починаючи з другої половини 1900-х років творчість О. Блока розвивалася за трьома головними тематичними напрямами.
Перший з них формувався на основі теми “страшного світу” (однойменний цикл писався від 1909 до 1916 p., йому передувала співзвучна за тематикою збірка “Засніжена земля”, 1908). У річищі цієї теми народжувалися картини зловісного маскараду людських гріхів, вад бездушної цивілізації, обивательської самовдоволеності, животіння людей, що опинилися на соціальному дні, безглуздого колообігу буття, в якому обертається сучасна людина, гротескні образи “одряхлілого суспільства”, де мертвий хапається за живого. Апокаліптичні та євангельські мотиви (вершник-сурмач, Богоматір, змій), пафос пророкування близької катастрофи надавали цим замальовкам космічного розмаху.
Однак від кінця 1900-х років у блоківській ліриці дедалі гучніше лунають настрої пристрасної закоханості у життєву стихію – бурхливу, розмаїту, безмежну, прекрасну й трагічну. Ці настрої створювали світоглядне підгрунтя другої тематичної лінії поезії Блока (цикл “Ямби”, 1907-1914). Нова позиція ліричного героя щодо життя найточніше описується поняттям “любов-ворожнеча”: відчуваючи “безумну жагу життя”, він водночас чинить опір руйнівним силам життєвої стихії. Тепер колишній лицар Прекрасної Дами з мечем і щитом виходить на романтичний “двобій” з життям.
У межах блоківської концепції сприйняття життя інтенсивного розвитку набула ідея відплати. Вона розроблялася у двох аспектах: інтимно-особистісному (тобто у сфері внутрішнього світу ліричного героя) та історичному (на рівні зображення великих переломів суспільного життя). Крізь призму ідеї відплати Блок трактував передчуванні ним соціокультурні вибухи у Росії, причиною яких, на його думку, були процес переродження культури у механістичну цивілізацію та розрив між інтелігенцією та народом. Ідея відплати в її історичному аспекті була тісно пов’язана з темою батьківщини, яка виокремилася у третій напрям поетичної творчості Блока.
Від 1907р. митець упродовж дев’яти років працював над поезіями, які згодом об’єднав у цикл “Батьківщина”. У них він осмислював самобутність Росії, особливості її національно-духовного розвитку. Створений Блоком образ вітчизни увібрав різні іпостасі Вічної Жіночності, що розкривалися у його попередніх поетичних циклах. Разом з тим у цих віршах втілилося почуття спорідненості поета з народною культурою.
Тема історичних потрясінь посіла центральне місце у двох широковідомих творах, написаних О. Блоком в останній період його творчості – поезії “Скіфи” та поемі “Дванадцять”.
Поезія “Скіфи” побудована на антитезі: “старому премудрому світу” Європи, що занепадає від “нудьги й достатку”, протиставляється народ Росії, змальований в образі диких скіфів “з розкосими й захланними очима”, яких спонукає до дії буяння неприборканої енергії, жага до завоювання нових територій, гра первісних сил і пристрастей. У Європі панують спокій і поміркованість, у цьому цивілізованому затишку, що століттями підтримувався й вдосконалювався, за Блоком, давно пересохли джерела, якими живиться культура. Росія ж постає перед обличчям Європи залитим “чорною кров’ю Сфінксом”, що приваблює і лякає, бентежить своїми загадками й загрожує загибеллю. Утім, змальовуючи лихо, що його несуть Європі орди “диких скіфів”, поет завершує твір патетичним закликом до загального братання.
У тому, як Блок осмислює протистояння застиглої у своїй упорядкованості Європи та варварської Росії, охопленої жагою крові й великих змін, відчувається вплив ніцшеанської концепції чергування “аполлонівського” й “діонісійського” начал у колообігу світового буття.
Після революції 1917р. Блок деякий час працював у Надзвичайній слідчій комісії, яка розслідувала діяльність царського уряду. Ставлення до обох російських революцій у Блока було неоднозначним. З одного боку, він симпатизував декларованим ними прагненням до демократичних перетворень, але, з іншого боку, симпатії Блока були значною мірою ідеалізовані: революцію він сприймав крізь призму своїх містичних теорій про загибель старого світу і народження нової ери – гуманізму, “братского пира труда й мира” (“Скіфи”).
У спорідненій зі “Скіфами” за тематикою та загальним емоційним тоном поемі “Дванадцять” Блок у модерністському ключі змальовує стихію російської революції 1917 р.
В останні роки життя Блок займається культурно-просвітницькою діяльністю, працює в Державній комісії у справах видання класиків, у видавництві “Всесвітня література”, у Великому драматичному театрі, у Спілці поетів. Твереза оцінка революційної дійсності, її трагічна розбіжність з уявленнями Блока про “новий світ” викликають у ньому глибоку душевну депресію. У квітні 1921 р: Блок тяжко хворіє (запалення серцевих клапанів, яке супроводжується психічним розладом), а 7 серпня того ж року помирає. Його смерть сучасники сприйняли як кінець епохи, етапний і трагічний злам культурного розвитку Росії.
“Незнайома” (1906)
Вірш увійшов до збірки “Несподівана Радість” (1907), яку сам Блок оцінював як “перехідну книгу”, тобто таку, в якій поряд із містичними настроями очікування вселенського оновлення і приходу Прекрасної Дами починають звучати й настрої розчарування і зневіри в декларованих ідеалах.
Тематично “Незнайома” Блока розпадається на дві частини. У першій частині (перша – шоста строфи) описується реальний світ, у другій частині (сьома – тринадцята строфи) – світ ілюзій, виявлений через образ таємничої Незнайомої. Ситуативне тло, на якому розгортається сюжет твору, – це уявна зустріч у заміському ресторанчику ліричного героя з таємничою жінкою, образ якої він у своїй уяві наділяє романтичними і містичними рисами.
У першій частині твору ескізно окреслюються картини заміського побуту – ресторанні сцени, п’яні вигуки, прогулянки місцевих донжуанів з дамами сумнівної поведінки, які, в загальному рахунку, створюють образ заземленого, монотонного і знудьгованого міщанського існування, позбавленого високих поривань і взагалі будь-яких виявів духовності. Враження нудьги і одноманітності, що пронизує міщанський побут, підсилено потрійним повтором “щовечора”.
Різко контрастує із заземленою атмосферою першої частини твору образ Незнайомої, який з’являється у другій частині і окреслюється в романтично піднесених барвах, асоціюється із таємничим посланцем світу справжньої краси і благородства. Контраст, який виникає між образами першої і другої частини твору, Блок підсилює і специфічними прийомами підбору необхідних слів та їх синтаксичних сполучень, а також через прийоми звукопису.
Виявлений через образ Незнайомої ідейний зміст твору не має однозначного тлумачення. Найчастіше цей образ інтерпретують як символ того світлого, одухотвореного життєвого кореня, до якого прагне душа ліричного героя твору і яке вона знаходить у світі реальному, де істину можна відшукати хіба що у вині. Безперечно, образ Незнайомої підноситься над світом бездуховності і міщанської зашкарублості, і в цьому слід бачити його позитивний зміст, визначений у межах твору. Але окреслений у творі образ Незнайомої, взятий у більш широкій, а саме – загальній смисловій перспективі його творчості цього періоду, набуває і деяких негативних рис. Передусім він закономірно сприймається як смислова паралель до образу Прекрасної Дами, під знаком оспівування якої минув початковий період творчості Блока. Співвіднесення двох образів засвідчує певне розчарування і сумнів поета: Незнайома – хоча і романтична, але земна жінка, і її образ більше не уособлює тієї космічної мудрості, про яку так натхненно писав Блок у своїх ранніх віршах і яку він пов’язував з образом Прекрасної Дами. З цього боку образ Незнайомої може бути прочитаний як згасаючий відблиск колишніх містичних ілюзій Блока.
“Про доблесті, про подвиги, про славу…” (1908)
За формою вірш є монологом, з яким ліричний герой звертається до уявної співрозмовниці, коханої, яка пішла від нього, залишивши про себе лише спогади, матеріалізовані в образі “лиця в оправі”, що його зберігає на своєму столі герой. Основна тема вірша – муки кохання, що зринають у спогадах ліричного героя, при цьому локалізовані в межах цієї теми образи виразно інтертекстуальні, тобто явно спрямовані на смислове співставлення з іншим твором на тему кохання, а саме знаменитим пушкінським віршем “Я пам’ятаю мить чудову”. Утім, є й суттєва відмінність між обома творами. Якщо у творі Пушкіна драма, яку переживає герой – це інтимна душевна травма з оптимістичним, світлим фіналом, то у Блока вона символічно співвідноситься із драмою цілого поетичного покоління символістів, містичні очікування яких на прихід Прекрасної Дами не виправдались. Тому фінал твору звучить песимістично: ліричний герой Блока усвідомлює неможливість нової “чудової миті”.
“Весно, весно, без меж і без краю…” (1907)
Вірш відкриває цикл “Закляття вогнем і темрявою” і становить одну із провідних його тем. Поезія побудована у формі ліричного монологу, адресованого через риторичне звертання до весни.
Весна – центральний образ блоківського вірша, який виявляє кілька символічних значень. Передусім з образом весни асоціативно співвіднесене кохання ліричного героя до жінки, постать якої з’являється у вірші лише епізодично, але забарвлює своїм образом його схвильовану емоційну атмосферу, мотивує п’янкість почуттів і поривань героя. Але крізь образ кохання у вірші проступає й інше, більш глибоке символічне значення весни, її образ символізує життя і одночасно ставлення до нього з боку поета.
Винятково важливим є внесок Блока в розвиток тематики, образного світу та віршової техніки російської поезії.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)