Оцінка вірша А. С. Пушкіна “И знову я відвідав…”
Як складно аналізувати поезію, як важко знайти ті доданки, з яких складається гармонія поетичного слова! Увінчалися невдачею спроби Сальери “перевірити алгеброю гармонію”, але ж він мав на увазі не поезію, а музику. Слова складаються в римовані рядки, і виникає чудо вірша, доступне лише чуйному юшку й ока.
У вірші А. С. Пушкіна “И знову я відвідав…” рядки не римуються, вони самі по собі створюють найтоншу елегійну ритміку, слова пластичні, і створюється враження людської зрілості, що завжди веде до мудрого розуміння законів буття.
Перша
Знову я відвідав той куточок землі,
Де я провів вигнанцем два роки непомітних.
Мене в цих рядках трохи бентежить слово “непомітних”. Адже самота, наскільки мені відомо, дуже важко переносилося поетом. Але потім я згадую, що ці два роки життя в Пушкіна були наповнені самоосвітою й творчістю. Там же, у Михайлівськім, в “обителі пустельних хуртовин і хлада” була написана геніальна трагедія ” Борис Годунов
Поет говорить про зміни, які відбуваються з людиною через десять років життя. Але знову ж не конкретизує, тому що дійсні події не так вуж важливі в цьому випадку. Існує, на думку Пушкіна, деякий загальний закон, якому людина неминуче покоряється. Але все-таки минуле має влада над душою й тому, що “минуле мене объемлет жваво…”. А в минулому – баба-нянька, що розділила з ним змушене заточенье й заботившаяся про нього, напевно, більше, ніж про рідного сина. Не випадково поет згадує про її “кропіткий дозор”.
Але пейзаж не має в цьому випадку певної конкретики, не може служити географічним покажчиком. Він – частина світовідчування поета, у ньому його душу, його натхнення. Фарби й звуки зливаються у своєрідну симфонію, у якій світлий сум і спогади про інші береги й інші хвилі.
Мене вражає вміння Пушкіна додати характер поетичності деталям, які в нашім побутовому поданні далекі від поезії. Ну що може, на перший погляд, бути гарного в “дорозі, поритої дощами”? А у вірші вона – частина цільної й гармонічної картини. Саме біля її – три сосни, шум яких привітав поета замолоду. Одна сосна віддалік, інші дві – поруч, а біля них молода поросль. На неї не просто приємно дивитися. Все це символізує вічність і нескінченність життя.
Самотня сосна, та, що віддалік, так і залишилася самотньою. Поет порівнює неї зі старим холостяком. Мимоволі на пам’ять приходить біблійне вираження “марна смоківниця”.
Переможною тональністю звучить звертання Пушкіна до молодих деревець:
Здраствуй, плем’я
Молоде, незнайоме!
И в той же час елегійним смутком віє від усвідомлення того, що:
…не я
Побачу твій могутній
Пізній вік,
Коли переростеш моїх знакомцев
И стару главу їх заслониш
Від очей перехожого.
Але людині, що має сім’ю, забезпечене продовження, так само як і дереву, що пустило коріння вшир. Побачить онук пізній вік вихованців сосни, “почує їхній привітальний шум”. Я дивлюся у вікно й бачу молоде листя, що розпустилося, беріз. Їхні галузі колишуться від вітру, небо над ними – синє-синє, воно викликає відчуття бездонності, чогось величезного й нескінченного. У порівнянні з ним багато чого здається суєтним і незначним.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)