Образи чиновників у п’єсах Грибоєдова й Гоголя
На початку своєї п’єси “Ревізор” Н. В. Гоголь розповідає читачеві про товстих і тонких чиновників: саме ці фізичні якості, на думку письменника, і є головними в людині, що визначають його долю й поводження. У місті N було два роди чоловіків: товсті й тонкі. Тонкі більше вилися біля дам і займали не дуже важливі місця, по особливих дорученнях, а товсті – “були почесні чиновники в місті!”. Вони займали найважливіші пости
Сюжетну основу “Горя від розуму” склав драматичний конфлікт бурхливого зіткнення розумного, шляхетного
Він запам’ятав в “Горі
Тут, у цьому суспільстві, діяли “знатні негідники” і мелкотравчатие негідники, страшенні шахраї й “лиховісні баби”, ханжі й донощики, об’єднані, як круговою порукою, непримиренною ворожнечею до “вільного життя”, до культури, до освіти, до найменшого прояву незалежної думки й вільного почуття. У цьому світі без тіні зніяковілості міняли кріпосних рабів на борзих собак, явним грабіжництвом добували багатства й почесті, “розливалися в бенкетах і в марнотратстві”, а навчання вважали “чумою”, злобливим і вогненебезпечним винаходом “окаянних вольтерьянцев”. Люди цього жорстокого миру жили по завітах і переказам “минулого століття” – “століття покірності й страху”. “Мораль” їх була заснована на плазуванні перед сильними й на гнобленні й приниженні слабких. Ідеалом людини був для них щасливий вельможа блаженних феодальних часів – дядько Фамусова Максим Петро вич, що досяг “ступенів відомих” завдяки своєму безсоромному раболіпству й блазенству в царському палаці
Типичнейший представник цього миру – сам Фамусов, що воинствуют мракобіс, ханжа й деспот, що загрожує своїм рабам сибірською каторгою. Під стать Фамусову всі його родичі, приятелі й гості
Різкими, типовими рисами обкреслені й інші персонажі панської Москви, виведені в Торі від розуму”: владна бариня-кріпосниця баба Хлестова, графині Хрюмини, князівське сімейство Тугоуховских, Загорецкий – світський шулер, шахрай і донощик, за всім даними – таємний агент політичної поліції, Репетилов – “душу” дворянського суспільства, блазень, пліткар і пустодзвін, що затесався, щоб не відстати від моди, у коло якихось псевдолиберальних базік, Платон Михайловича Горич – у минулому приятель Чацкого, людина занепалий, інертний, що внутрішньо примирилася з фа-мусовским миром
Як свій прийнятий у цьому світі “безрідний” секретар Фамусова – Молчалин. У його особі Грибоєдов створила винятково виразний узагальнений образ негідника й циніка, “низькопоклонника й ділка”, поки ще дрібного негідника, що зуміє, однак, дійти до “ступенів відомих”. Вся лакейська “філософія життя” цього чинуші й підлабузника, що не сміє “своє судження мати”, розкривається в його знаменитому визнанні:
Мені заповів батько:
По-перше, догоджати всім людям без изъятья –
Хазяїнові, де доведется жити,
^Начальникові, з ким буду я служити,
Слузі його, що чистить плаття,
Швейцарові, двірникові, для избежанья зла,
Собаці двірника, щоб ласкаво була.
Галерея типових образів стародворянской, панської Москви, створена Грибоєдовим, містить у собі й тих, хто в комедії безпосередньо не діє, але тільки згадується у випадних характеристиках, які дають їм діючі особи. У їхньому числі такі яскраві, рельєфні, закінчені образи, як “черномазенький” завсідник всіх балів і обідів, і кріпосник-театрал, і мракобісний член “ученого комітету”, і небіжчик камергер Кузьма Петрович, і впливова баба Тетяна Юріївна, і нахабний “французик з Бордоіль”, і клубні друзі Репетилова, і багато інших – аж до княгині Ма рьи Олексіївни, охоронниці суспільної думки у фа-мусовском світі, ім’ям якої знаменно закінчується комедія. Всі ці особи не з’являються на сцені, але проте мають досить важливе значення для розкриття змісту “Горя від розуму”, – і це становить одну з новаторських рис комедії
Схожа методика типізації образів і в “Ревізорі”. Патріархальна простота провінційних вдач змушує городничего без зайвої дипломатії повідомити чиновників про приїзд ревізора. Забавно слухати при цьому глибокодумна думка самого “освіченої й вільнодумного” людини в місті, Аммоса Федоровича Ляпкина-Тяпкина, що пояснює цей приїзд політичними причинами, тим, що Росія хоче вести війну. Смішно саме зіставлення зовнішньої політики Росії й убогих, дрібних інтересів провінційних чиновників
Розпорядження городничего своїм підлеглим про вживання спішних заходів перед приїздом ревізора відразу дають подання про положення справ у міській лікарні, суді, школах. Скрізь безладдя, бруд, злодійство Так і бачиш хворих у брудних ковпаках, що курять міцний тютюн, які дуже змахують на ковалів. Таке порівняння, зроблене городничим, смішно й смутно одночасно, тому що за цим ховається повна безпорадність нещасних хворих людей, які повністю залежать від мерзотників і шахраїв. Забавна типово провінційна деталь про гусаків з гусенками, шниряющими під ногами відвідувачів присутності, досить прозоро натякає на те, у якому стані перебуває правосуддя в місті. Саме прізвище судді – Ляпкин-Тяпкин – не вимагають додаткових коментарів. Пронизані гумором міркування Сквозник-Дмухановского про шкільних учителів, наприклад, про те, який, зійшовши на кафедру, обов’язково робить моторошну гримасу, що може бути неправильно витлумачена паном ревізором. Лука Лукич Хлопов, на смерть переляканий доглядач повітових училищ, повністю погоджується з городничим, згадуючи, як через подібне поводження цього вчителя він одержав догану за те, що юнацтву внушаются вільнодумні думки. Це вже не смішно, тому що в Росії 30-х років XIX століття, зображеної в комедії, нещадно придушувалися й переслідувалися прогресивні волелюбні погляди Особливо це стосувалося навчальних закладів, які вважалися розсадниками шкідливих антиурядових ідей
Комедія засобами гумору й сатири відображає російську дійсність епохи реакції, торкаючи всіх головних сторін чиновницького миру. Згадаємо, з якою готовністю й розумінням сприймає поштмейстер прохання городничего “трошки роздрукувати й прочитати” кожне лист, що прибуває в поштову контору… Смішні відверті до наївності визнання Шпекина про те, що він розкриває й читає із цікавості чужі листи, які для нього набагато цікавіше й увлекательнее, ніж “Московські відомості”. Особливо сподобалися поштмейстер навіть залишає в себе, щоб зараховувати найбільше “грайливі” місця міському суспільству. Судячи із цим відверто цинічним словам, у Шпекина не виникає ні найменших каяттів совісті із приводу грубейшего порушення закону, що гарантує громадянам Росії таємницю листування Подібне смутне явище теж було досить розповсюдженим у царській Росії
Виставляючи на загальний огляд пороки державної бюрократичної системи, втілені в індивідуально змальованих образах представників цієї системи, Гоголь бичує їх своїм нещадним сміхом. І комічне тут ще більш яскраво оттеняет загальну трагічну картину зловживань і злочинів російського чиновництва
Безсумнівно, що сміх Гоголя зародився задовго до Гоголя: у комедіях Фонвізіна, у байках Крилова, в епіграмах Пушкіна, в описі представників фамусовского суспільства в Грибоєдова. Над чим же сміявся Гоголь? Над тим же, над чим і Грибоєдов. Вони сміялися не над монархією, не над церквою й навіть не над кріпосним правом. Вони глузували з людської бездуховності, над щиросердечною омертвілістю, над безглуздістю й дурістю людей, що позбавили себе духовних інтересів, цінностей і ідеалів. Для письменників найважливішим було нещадне викриття вульгарності російського життя. “Зобрази я картинних нелюдів, мені б простили, але вульгарності мені не простили. Російської людини злякала його незначність…” – писав Гоголь. Ці слова можна віднести й до твору Грибоєдова
(2 votes, average: 5.00 out of 5)