Образ Євгенія Онєгіна в однойменному романі Пушкіна
Євгеній Онєгін – головний герой роману так само, як і сам поет, взрослеет, розумніє, здобуває життєвий досвід, втрачає друзів, помиляється й страждає, тобто йому не далекі всі людські почуття й пороки. Які ж етапи його життя?
Пушкін підкреслює центральне положення Онєгіна серед інших героїв добутку назвою роману. Онєгін – світський парубок, столичний аристократ, що одержав типове для того часу виховання під керівництвом француза-гувернера – виховання в дусі літератури, відірваної від національного й народного грунту. Він веде спосіб
Пушкінський герой – породження цього суспільства, але разом з тим він і далекий йому. Шляхетність душі, “різкий, охолоджений розум” виділяють його із середовища аристократичної молоді, поступово приводять до розчарування в житті, до невдоволення політичною й соціальною обстановкою:
Немає: рано почуття в ньому охолонули;
Йому
Красуні недовго були
Предмет його звичних дум;
Зради стомити встигли;
Друзі й дружба набридли,
Потім, що не завжди ж міг
Beefsteaks і стразбургский пиріг
Шампанської обливати пляшкою
И сипати гострі слова,
Коли боліла голова;
И хоч він був джигун палкої,
Але розлюбив він нарешті
И лайка, і шаблю, і свинець.
Порожнеча життя мучить Онєгіна, їм опановує нудьга, нудьга, і він залишає світське суспільство, пробуючи зайнятися суспільно-корисною діяльністю.
Складність образа Євгенія Онєгіна простежується протягом усього роману. Це полягає хоча б у тім, що ми бачимо, як сильно різний Онєгін на початку й наприкінці роману. На початку роману це молодий ловелас, що їздить із балу на бал. Але навіть у цей період ми спостерігаємо його складність: у театр він їздив не для того, щоб подивитися чудові постановки, не для того, щоб побачити на сцені блискучу Істоміну. Онєгіна – “почесного громадянина лаштунків” – більше цікавлять зустрічі й інтрижки з “чарівними акторками”, чим сцена, мистецтво, йому подобається наводити “подвійний лорнет на ложі незнайомих дам”. Складний, суперечливий характер Онєгіна ніяк не укладається у звичні схеми: герой – не зразок, не лиходій, він постійно обманює очікування читача. Не відповівши на почуття Тетяни, він не став, однак, “фатальним спокусником”, не затіяв повної любовної гри, не обдурив її довіри. Його одповідь була жорстокої, але не була ні низкою, ні безчесної. “У ту страшну годину ви надійшли шляхетно”, – скаже йому Тетяна. Але той же Онєгін бездумно образив Ленского, не посмітив відмовитися від дуелі, убив друга…
Але Онєгін по своїй натурі виділяється із загальної маси аристократичної молоді. Пушкіна відзначає його “мріям мимовільну відданість, ненаслідувальну чудність і різкий, охолоджений розум”, почуття честі, шляхетність душі. Це не могло не привести Онєгіна до розчарування в житті й інтересах світського суспільства, до невдоволення політичною й соціальною обстановкою, що зложилася в Росії після Вітчизняної війни 1812 року, у роки посилення реакції, у роки панування аракчеєвщини. Нудьга й нудьга опанували Онєгіним. Покинувши світське суспільство, він пробує зайнятися якою-небудь корисною діяльністю. Зі спроби писати нічого не вийшло: у нього не виявилося покликання (“позіхаючи, за перо узявся”) і звички до праці, позначилося його панське виховання (“праця завзятий йому був тошен”). Спроба боротьби з “щиросердечною порожнечею” за допомогою читання теж виявилася безуспішною. Книги, які він читав, або не задовольняли, або виявлялися співзвучними його думкам і почуттям і тільки зміцнювали їх.
Все це зіграло свою роль, і Онєгін не доводить до кінця жодного зі своїх починань. Він живе “без мети, без праць”. У селі Онєгін поводиться гуманно стосовно селян, але не замислюється над їхньою долею, його більше мучать власні настрої, відчуття порожнечі життя.
Порвавши зі світським суспільством, відірваний від життя народу, він втрачає зв’язок з людьми. Він відкидає любов Тетяни Ларіній, обдарованої, морально чистої дівчини, не зумівши розгадати глибини її запитів, своєрідності натури. Онєгін убиває на дуелі свого друга Ленского, піддавшись становим забобонам, злякавшись “шепоту, хохотни дурнів”.
Він залишає Село в подавленому стані духу й подорожує по Росії. Такі мандрівки дозволяють йому повніше глянути на своє життя, переоцінити відношення до навколишньої дійсності, усвідомити, як безплідно розтрачував він своє життя.
Онєгін, вертаючись у столицю, застає ту ж саму картину розваг світського суспільства. Зненацька в ньому спалахує любов до Тетяни Ларіної – у цей час до жінки, одруженої. Але вона догадалася, що в основі почуття до неї лежать себелюбність і егоїзм, і відкинула любов Онєгіна. Цією любов’ю автор доводить, що його герой здатний до морального відродження. Онєгін – не охололий до всього людина, у ньому ще чимало вируючих сил життя. І за задумом поета, ці сили повинні були розбудити в Онєгіні прагнення до суспільної діяльності.
Образ Євгенія Онєгіна відкриває в російській літературі целую галерею “зайвих людей”, за ним у літературу прийшли образи Печорина, Обломова, Рудина, Раєвського, які вважаються художнім відбиттям російської дійсності.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)