Образ Онєгіна в поемі Пушкіна

Реальність образа Євгенія Онєгіна й духовну його близькість авторові Пушкін неодноразово підкреслював на сторінках роману: “Онєгін, добрий мій приятель”, “мені подобалися його риси: мріям мимовільна відданість, не-подражительная чудність і різкий, охолоджений розум”. Євгеній Онєгін народився в Петербурзі в аристократичній сім’ї, що розорилася, одержав типове світське виховання й утворення:

* Він по-французькому зовсім

* Міг висловлюватися й писав;

* Легко мазурку танцював

* И кланявся невимушено;

* Чого ж вам

більше?

* Світло вирішило,

* Що він розумний і дуже милий.

У цій оцінці підкреслюється невибагливість аристократичного суспільства, що вимагає лише дотримання зовнішніх атрибутів рівню цивілізованого спілкування: знання французького, танці, уклони, добірність і вміння підтримувати світські бесіди. Але Пушкін, критично оцінюючи типове дворянське утворення (“ми все вчилися потроху чому-небудь і як-небудь”) віддавав належне зацікавленості Онєгіна певними науками. Його пізнання в античній літературі були досить посередні, у поетичній техніці Онєгін взагалі не розбирався, але цікавився політичною

економією, розумів економічні закони розвитку суспільства й слідом за прогресивним буржуазним економістом Адамом Смитом уважав, що гроші – мертвий капітал.

Замолоду Онєгін вів звичайний для “золотої молоді” спосіб життя: нічні бали, сон до обіду, театри, ресторани, любовні пригоди, прогулянки по Невському проспекті. Незважаючи на успіх у світських салонах і поблажливість петербурзьких красунь, “забав і розкоші дитя” незабаром зрозумів, що життя його “одноманітна й строката”, критично оцінив бездуховність, порожнечу дозвільного времяпрепровождения. Все це висушувало душу, притупляло почуття, не давало їжі його гострому розуму – туга й розчарування опанували Євгенієм.

Недугга, який причині Давно б відшукали” пора, Подібний до англійського спліну, Коротше: російська нудьга Їм опанувала потроху… Онєгіну претит одноманітність цього барвистого свята життя, його діяльна натура жадає творення, а не споживчого користування плодами цивілізації. Євгеній намагався викласти свої погляди на папері, “але праця завзятий йому був тошен; нічого не вийшло з пера його”. Відсутність звички до систематичної праці, невміння переборювати себе – витрати безладного виховання – не дозволили Онєгіну зайнятися творчістю. Тоді, “відданий неробству, нудячись щиросердечною порожнечею”, Євгеній намагався в книгах знайти відповіді на його питання, що млоять, про сенс життя, призначенні людини, способах самореалізації, але розкидані в плодах “розуму чужого” зерна мудрості були настільки малі й рідкі, що збирати їхньому героєві представилося марним. Онєгін болісно шукає вихід із щиросердечної кризи, намагається зрозуміти, як додати життя зміст, наповнити її реальним змістом, але не може перебороти критичного сприйняття дійсності, а критика, як правило, не носить конструктивного характеру:

* Спершу Онєгіна мова

* Мене бентежив; але я звик

* До його уїдливої суперечки,

* И к жарту, з жовчю навпіл,

* И злості похмурих епіграм.

Євгеній Онєгін по інтелектуальному розвитку, безумовно, вище свого середовища й обмежитися рослинним існуванням “золотої молоді” не може, але вирватися за межі системи теж не може, оскільки не знає альтернативної соціальної доктрини. В, Г. Бєлінський так оцінив моральний стан героя, психологічні джерела його щиросердечного занепокоєння: “Бездіяльність і вульгарність життя душать його, воно навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він… дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність”.

Одержавши в спадщину маєток дядька, Онєгін був дуже радий, що “колишній шлях перемінив на що-небудь”: він насолоджувався спогляданням мирної природи й “сільської тиші”. Але почуття внутрішньої незадоволеності, усвідомлення бездуховності поміщицького життєвого укладу, “де сільський старожил років сорок із ключницею сварився, у вікно дивився й мух давив”, знову відновили в ньому приступи нудьги. Намагаючись різноманітити життя, нудячись і бездіяльності, Онєгін здійснив доступні йому соціальні перетворення:

* У своїй глухомані мудрець пустельний,

* Ярем він панщини стародавньої

* Оброком легенею замінив;

* И раб долю благословив.

Незважаючи на прогресивні економічні погляди, Онєгін не надавав особливого значення своїм перетворенням: життя кріпосного селянства не дуже хвилювало новоявленого реформатора. Зрозуміло, він полегшив життя своїм підданим, чим викликав критичне відношення розважливих сусідів, і зробив це з міркувань справедливості й з урахуванням сучасних поглядів на ефективність звільненої праці. Але для розчарованої душі героя цей шляхетний учинок не став порятунком, початком подолання кризи й звертанням до активного життя. Але занадто зайнятий він своїми щиросердечними роздираннями, занадто звернений усередину себе, щоб конкретна життєва мета стала визначальної, поглинула його цілком.

Познайомившись із юним захопленим поетом Володимиром Ленским, сусідом по маєтку, Онєгін, “хоч він людей, звичайно, знав і взагалі їх нехтував”, близько зійшовся з ним. Ленский був повною протилежністю Онєгіна: палкий, мрійливий, “він серцем милий був невіглас”, “він вірив, що друзі готові за честь його прийняти окови”. Розчарованому, спокушеному егоїстові був далекий юнацький ентузіазм і ідеалізм поета. Але неприйняття бездуховного, приземленого миру повітового дворянства ріднили Онєгіна з Ленским. Вони нескінченно сперечалися про самі складні проблеми буття, і Онєгін з посмішкою переваги, а почасти із заздрістю до свіжості почуттів і безпосередності щиросердечних поривів слухав захоплене мовлення Володимира:

И думав: нерозумно мені заважати

* Його хвилинному блаженству;

* И без мене пора прийде;

* Пускай покамест він живе

* Так вірить миру досконалості;

* Простимо гарячці юного років

* И юний жар і юне марення.

Однак щира прихильність Онєгіна до юного поета не перешкодила йому спровокувати Ленского на дуель: через свій поганий настрій, викликаного запрошенням поета на званий обід до Ларіним, Онєгін “заприсяг Ленского роздратувати й вуж порядком помститися”. Євгеній не міг представити стан поета, в уяві якого кожна деталь значима, адже “він любив, як у наші лета вже не люблять; як одна божевільна душа поета ще любити засуджена”. Євгеній щиро кається у своєму дурному розіграші, “що над любов’ю боязкої, ніжної так подшутил вечор недбало”, корить себе за те, що вчасно “міг би почуття виявити, а не наїжуватися, як звір”. Але не знаходить у собі моральних сил піднятися над “суспільним мненьем” заради торжества справедливості. Ленский гине від руки Онєгіна – честі був принесений у жертву єдиний друг. Випробуване Євгенієм потрясіння не рятує його від відповідальності за загибель поета. Незважаючи на зневагу світськими умовностями й різке неприйняття світського способу життя, над Онєгіним все-таки сильно задовольняють забобони, його внутрішній мир повний протиріч.

Любов чарівної Тетяни Ларіній глибоко торкнула Євгенія: він високо оцінив її природність, цілісність натури, натхненність, тонкість почуттів. З першого погляду герой проникливо відзначив її мрійність і безпосередність, протиставивши сестрі: “У рисах в Ольги життя ні”. Але щиросердечна спустошеність, емоційна пересиченість не дозволили йому піддатися природному пориву.. Численні перемоги над “серцями кокеток записних” притупили його почуття, позбавили впевненості у своїй здатності до щирої любові. Онєгін проявляє чуйність і делікатність, відкидаючи любов Тетяни, і пояснює своя відмова нездатністю до сімейного життя:


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Онєгіна в поемі Пушкіна

Categories: Нові твори

Links