Образ України у творчості Павла Тичини
Початок XX століття в українській літературі ознаменувався появою цілого сузір’я талановитих поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло ім’я П. Тичини. Він був не тільки видатним письменником, але й надзвичайно чуйною, благородною і скромною людиною, у серці якої жила безмежна любов до Батьківщини.
Україна в поезії Тичини мальовнича і прекрасна. Зелені гаї, прозорі озера і струмки, квітучі, залиті сонцем простори захоплювали поета:
Гаї шумлять –
Я слухаю.
Хмарки біжать –
Милуюся.
На творчість письменника вплинула
З рідною землею пов’язані мрії, думки, переживання Тичини. Гострого болю завдають йому страждання через тяжку долю своєї країни.
Найяскравіше переживання поета за долю України відображено у циклі віршів “Скорбна мати”. Божа мати, вона ж Україна, і, можливо, покійна мати автора, ходить полями країни і бачить страшні картини голоду, тут не
Поглянула – скрізь тихо.
Чийсь труп в житах чорніє…
Мовчать далекі села,
В могилах поле мріє.
Але яким тяжким не було б становище України, у письменника ка згасла віра і надія, надія на перемогу людяних добрих сил, на духовне оновлення суспільства. Поет повен щасливих сподівань про здійснення мрій народу. Він ніби передчуває, що колись будуть на його рідній землі мир і спокій, що люди будуть жити у злагоді. Ці мрії знаходять відображення у ліричній поемі “Золотий гомін”:
Гори каміння, що на груди мої навалили,
Я так легенько скинув –
Мов пух…
Я – невгасимий Огонь Прекрасний,
Одвічний Дух.
Максим Рильський писав: “Тичина і народ – син і батько, громадянські мотиви в поезії Павла Григоровича – не щось продиктоване зовні, а органічна в його поезії мелодія”. П. Тичина був дійсно талановитим письменником, але йому, як і його рідній Україні, судилася нелегка доля. Нехай вірші про нещасну країну були сумні, але вони дуже дорогі українському народові, його вірші люблять і цінують читачі не тільки в Україні, а й у всьому світі.