Образ “нової людини” у романі Батьки й діти Тургенєва І. С
Фамусов От те-те, всі ви гордії! Запитали б, як робили батьки? Училися б, на старших дивлячись… О. С. Грибоєдов В 60-х роках XІX століття в російській літературі з’являється новий тип героя, що прийнято називати “новою людиною”.
Цей герой прийшов на зміну “зайвій людині”, головному героєві добутків першої половини XІX століття. “Зайвих людей”, розумних, утворених, не задовольняє навколишнє життя й ідеали сучасного їм суспільства. Всі вони незадоволені своїм життям без змісту, але не можуть знайти серйозної мети, що захопила
Переконливу характеристику “зайвих людей” дає Н. А. Добролюбов у статті “Що таке обломовщина?”. Життєва позиція “зайвих людей” для свого часу була більш-менш зрозуміла: герої демонстративно протиставляли себе навколишньому суспільству й тим самим були живим докором цьому суспільству: чому молоді, утворені, здатні люди виявляються “зайвими”? Але під час першої революційної ситуації й пізніше позиція відсторонення від громадського життя стає вже недостатньої. У нових історичних умовах треба справа
Нових-діяльних-Героїв стали називати “новими людьми” слідом за Н. Г. Чернишевським, що так назвав позитивних героїв свого соціального роману “Що робити? “. У романі “Батьки й діти” представлена “нова людина” – Базарів. Правда, Тургенєв називає його “нігілістом” і докладно пояснює, що має на увазі під цим іноземним словом. Почувши його в перший раз, Микола Петрович говорить: “Це від латинського nіhіl – нічого…
Це слово позначає людину, що нічого не визнає” (V). Аркадій відразу уточнює: “Нігіліст – це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип” (там же). Іншими словами, невірно, що Базарів ні в що не вірить, він довіряє “досвіду”, “діловій істині”, тобто в “принсипи” не вірить, а в жаб вірить. Д. І. Писарєв, якого по суспільно-політичних поглядах варто віднести до реального (а не літературним) нігілістам, схвалює подібні переконання Базарова: ” Отут-Те саме, у самій жабі-те, і полягає порятунок і обновлениерусского народу” (“Мотиви російської драми”, X). У природничих науках, пояснює свою думку критик, фрази й авторитети нічого не значать, тут потрібні досвідчені докази, а їх уміє знайти тільки той учений, що “буде жити повним розумовим життям і дивитися на речі розважливо й серйозно” (там же). Розмова про нігілістів закінчується уїдливою реплікою Павла Петровича: “Так. Колись були гегелисти, а тепер нігілісти.
Подивимося, як ви будете існувати в порожнечі, у безповітряному просторі” (V). У цій уїдливості є свій резон: що б Базарів і його однодумців не говорили, їм не піти від знань і досягнень попередніх поколінь, тобто “батьків”. У цьому проявляється один із законів діалектики (перехід кількості в якість), сформульований, між іншим, Г. Гегелем. Базарів як “нова людина” протиставляється у романі головному ідейному опонентові – Павлу Петровичу Кірсанову, що і переконаннями, і історією життя дуже нагадує “зайвих людей”, недарма Базарів без церемоній називає його “архаїчним явищем” (ІV).
У свою чергу, довговолосий нігіліст поганими манерами й величезним самолюбством з першого погляду не сподобався Павлу Петровичу. Погані манери Базарова, старанно відмічувані письменником (недбалі відповіді крізь зуби, топание по клумбах, сидіння на столі, недбала поза “развалясь” у кріслі, позіхи під час розмови), можна розцінити як свідомий виклик аристократам з боку “лікарського сина”: Базарів зневажає правилами пристойності й демонстративно насміхається над пещеними руками й тугими комірцями ледаря Павла Петровича. І той, і іншої багато сперечаються у романі й у такий спосіб розкривають свої філософські переконання, політичні погляди, життєву позицію. Тургенєв докладно приводить висловлення кожного з них про народ, державну владу, політичну боротьбу, суспільному устрої Росії, про російську історію, науці, мистецтві й т. д. Базарів перемагає в цих суперечках, що доводить продуманість, обгрунтованість його переконань і одночасно уразливість багатьох поглядів Павла Петровича, що у силу віку й довгої сільської самоти відстав від життя. Колишній світський лев не розуміє, що приходить новий час і воно вимагає рішучих дій, а не тільки гарних, хоча й справедливих міркуваннях.
Про новий час у романі говорить Базарів: “Колись, у недавнє ще час, ми говорили, що чиновники наші хабарничають, що в нас немає ні доріг, ні торгівлі, ні правильного суду… А потім ми догадалися, що бовтати, всі тільки бовтати про наші виразки не коштує праці(… )” (X). Повторюючи цю думку, Базарів звертається до Аркадія: “Ваш брат дворянин далі шляхетної смиренності або шляхетного кипіння дійти не може, а це дрібниці. Ви, наприклад, не б’єтеся – і вуж уявляєте себе молодцями, – а ми битися хочемо” (XXVІ). Таким чином, перед читачем розкриваються дві принципово різні життєві позиції.
Базарів – демократ і по походженню (його дід землю орав, а батько – полковий лікар), і по переконаннях (“Наш пил тобі ока виїсть, наш бруд тебе забруднить, так ти й не доріс до нас… ” (XXVІ), – говорить головний герой Аркадію), і по трудовому способі життя. Павло Петрович – аристократ, що пишається своїм родом, що користується станом своїх предків і вимагає поваги до себе “за те, що він взагалі добре обідав, а один раз навіть пообідав з Веллинггоном у Людовика-Пилипа” (VІІ). Поводження Базарова доводить, що він цілеспрямована, працездатна, вольова людина.
Тургеневский герой – злиденний студент, такий же як Родіон Розкольників, однак він не отчаивается, витримує всі труднощі (безгрішшя, зневага багатих студентів-однокурсників, величезна фізична напруга), які зломили Раскольникова, продовжує вчитися й займається суспільною діяльністю. Для Базарова характерно матеріалістичний світогляд і серйозні заняття природничими науками. Діловий настрой нігіліста по душі авторові, що, однак, не забуває, що свою головну мету Базарів сформулював дуже чітко: зламати все старе, “місце розчистити” (X). Такі “руйнівні” настрої, звичайно, не подобаються Тургенєву, але, будучи чесним письменником, він показує, що й на канікулах у Марьине нігіліст продовжує наполегливо працювати, ріже жаб, лікує маленького Митю. А Павло Петрович у тім же Марьине велика увага приділяє своєму зовнішньому вигляду, манерам, але при цьому не втручається в керування маєтком, надаючи цю прозаїчну турботу братові, сам же тішить своє розбите серце, вишукуючи в особі Фенечки риси подібності із княгинею Р. Базарів цілком обгрунтовано задає старшому Кірсанову своє уїдливе питання: “Дозвольте, Павло Петрович, ви от поважаєте себе й сидите сложа руки; яка ж від цього користь для bіen publіc?
” (X). Тургенєв зобразив Базарова людиною із сильним характером, що виявилося, наприклад, в історії любові героя до Одинцової. Хоча нігіліст на початку роману впевнено заявляє, що любові ні, а є фізіологічний потяг підлог, він цілком романтично закохується й одержує відмову в “дами свого серця”. Таким чином, історія Базарова й Одинцовій повторює по суті історію Павла Петровича й княгині Р. Однак Кірсанова (“зайвої людини”) нещасна любов “ламає”: він втрачає інтерес до життя, їде в село, де повністю віддається своїм смутним спогадами-переживаннями. Базарову (“новій людині”) нещасна любов наносить важку щиросердечну рану, але не може зломити його: він свідомо шукає відволікання в роботі, допомагає батькові лікувати селян і т. д. При зазначених серйозних розходженнях два герої-антипода яке в чому схожі, наприклад, обоє погано знають і розуміють життєві проблеми мужиків, хоча обоє переконані у зворотному.
Аристократ Павло Петрович “завжди заступається за селян; правда, говорячи з ними, він морщиться й нюхає одеколон” (VІІ); демократ Базарів “і не підозрював, що він в очах селян був все-таки чимсь начебто блазня горохового” (XXVІІ). Тургенєв приводить розмову молодого нігіліста з мужиком, що не може відповісти на заумні питання пана: співрозмовники зовсім не розуміють один одного. Вислухавши нісенітницю, що земля стоїть на трьох рибах, а сільський мир з любов’ю підкоряється строгому панові, Базарів “презирливо знизав плечима й відвернувся, а мужик побрів восвояси”, міркуючи про те, що пан “бовтав дещо; мова почухати схотілося.
Відомо, пан; хіба він що розуміє? ” (XXVІІ). Підбиваючи підсумок, варто сказати, що Тургенєв зробив спробу правдиво обрисувати нового героя російського громадського життя в той момент, коли ідеологічний і психологічний “портрет” революційних демократів ще не цілком зложився. І все-таки багато сторін характеру Базарова, як показала історія, були настільки вірно помічені письменником, що повторилися в характерах реальних російських революціонерів-демократів (Добролюбова, Писарєва й інших).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)