Образ Незнайомки як втілення Вічної Жіночності (за віршами О. Блока)
І. Філософія В. Соловйова як основа поетичних шукань О. Блока. (На початку 1900-х років О. Блок захоплюється філософією В. Соловйова, під впливом якого й написано цикл “Стихи о Прекрасной Даме”. Філософ вірив у рятівну місію Краси (єдність включала: Красу, Добро, Істину). Посередником у досягненні “всеєдності” покликане бути мистецтво. Риси позитивної “всеєдності” – втілення вічно-жіночного начала у містичних образах Душі Світу, Премудрості Божої, Софії. Отже, Вічна Жіночність – об’єкт поклоніння, платонічного культу.)
1. Нові теми. (Вже в останньому розділі першої книги “Распутье” (1902 – 1904) з’являються нові теми – міста, соціального життя, чекання майбутніх тривог і потрясінь. Лірика другого тому (1904-1908) відобразила суттєві зміни у світогляді О. Блока. Події реального життя вступають у конфлікт з Душею Світу (“Фабрика”, “Митинг”, “Сытые”, “Вися над городом всемирным” та ін.)
2. Пошуки зв’язку зі світом. (Відбуваються зміни у світосприйнятті О. Блока, він втрачає зв’язок зі світом, у якому все обчислено заздалегідь, усе розмірено, усе
ІІІ. Вірш “Незнайомка”.
1. Передісторія. (Вірш народився після поїздок до петербурзьких приміських селищ, зокрема до дачного селища Озерки. Зовнішні ознаки місця дії повністю звідти. Сам образ Незнайомки, за словами О. Блока, він побачив на картинах Врубеля: “Передо мной возникло наконец то, что я (лично) называю “Незнакомкой”: красавица кукла, синий призрак, земное чудо… Незнакомка – это вовсе не просто дама в черном платье со страусовыми перьями на шляпе. Это – дьявольский сплав из многих миров, преимущественно синего и лилового…” Синій колір означає у Блока високе, недосяжне, а ліловий – щось тривожне.)
2. Композиція вірша. (Вірш побудовано на контрастах картин і образів, протиставлених одне одному і ніби відображених одне в одному. Перша частина – місце дії, де панує самовдоволена вульгарність. А друга – це друге “я” поета з його високим ідеалом. Тут з’являється й образ Незнайомки, чужий навколишньому, бо вона – втілення Жіночності, Поезії.
Через неї поет ніби вгадує вічну таїну життя, ті далі, які сховані за темною вуаллю Незнайомки.)
3. Система образів і прийоми зображення. (Загальну атмосферу вульгарного побуту змальовано виразним оксюмороном: “весни хмільний і тлінний дух”. Іронічно зображено навіть місяць – символ кохання:
А в небі, все схопивши позирком,
Байдуже скривлюється диск.
Образи людства, яке оточує пронизливо самотню людину, представлені у знижених словах: “лакеї заспані стирчать”, “пияки з очима кроликів”. Анафора “І кожен вечір” підкреслює повторюваність подій. Поява Незнайомки ніби підготовлена усім описом обставин. Серед цієї обстановки бруду й пияцтва з’являється закутана у таємницю, “духами дишучи й туманами”, Незнайомка, відгороджена від реальності саме незвичністю. Вона – втілення Жіночності. Про це свідчить опис:
І віють давніми й оздобними
Повір’ями тугі шовки,
І брилик з перами жалобними,
І персті гарної руки.
З нею пов’язана вічна таємниця життя, вона своєю жіночністю, відокремленістю від брудного світу, наче обіцяє життя інше, прекрасне, де “очі сині-сині, тужачи, цвітуть на березі смутнім”. Незважаючи на таємничість, Незнайомка – образ олюднений, це опоетизована Жіночність зовсім земного характеру, про що свідчать деталі побуту, одягу, прикрас.)
(2 votes, average: 4.50 out of 5)