Образ митця Гренуя (за романом П. Зюскінда “Запахи”)
Патрік Зюскінд – сучасний німецький письменник, роман якого “Парфумер, або Запахи” став бестселером і був перекладений багатьма мовами світу. Уже перші рядки роману переносять читача в задушливу атмосферу найсмердючішого міста Франції XVIII століття. У спекотливий липневий день 1738 року досить ще молода жінка стояла з ножем у руках біля стола з рибою, розчиняла її, а сморід від тієї риби заглушав біль у животі й попереці: у неї почалися пологи. Це було вже п’яте її дитя. Перші чотири теж народилися тут, і вона викидала ці шматочки м’яса
Хлопчик виявився на диво витривалим. Народжений серед покидьків, він міг днями їсти тільки суп на воді, гнилі овочі й зіпсоване м’ясо. Гренуй хворів на всі відомі й невідомі хвороби, падав у криницю з шестиметрової висоти, обпік груди кип’ятком, але вижив. Він був живучий, як бактерія,
Гренуй ріс малим, непомітним кліщем, що сидить на дереві роками і чекає, коли якийсь неймовірний випадок приведе під те дерево тварину чи людину, і годі він упаде просто вниз і вгризеться в чуже м’ясо.
У закладі мадам Гайяр було багато дітей, і всі вони відчули, що Гренуй чимось особливий. Малеча боялась підходити до коробки, де спав хлопчик, а доросліші навіть намагалися вбити його, та це їм не вдалося. Діти підсвідомо боялися Гренуя. Він не мав властивого кожній людині запаху. Але в нього був дар божий: він відрізняв тисячі запахів. Гренуй легко відрізняв предмети, які мали і плутався в абстрактних поняттях, адже честь, совість, радість, право, Бог, вдячність, відповідальність зовсім не мали запахів.
Коли хлопець підріс, то помітив, як деякі запахи діють на людей, але не в цьому значення. І ось одного разу, коли йому було 15 років, хлопець пішов прогулятися. Париж готувався до святкового феєрверка, сотні людей вийшли на вулиці, але ані суміш запахів сірки, олії та селітри, ані огидні випари людської юрби не змогли перебити єдиний витончений і ніжний запах молодого тіла, який Гренуй відчув за півмилі від дівчинки. Він зрозумів, що не зможе далі йти, якщо не заволодіє цим запахом, втратить його. Півмилі він ішов на цей крок вдихав його, стоячи біля тринадцятилітньої дівчинки майже впритул.
Гренуй не міг дозволити дівчинці піти і забрати з собою цей запах. Він задушив її, розірвав плаття і ще деякий час насолоджувався ароматом молодого тіла.
Ніколи ще він не був таким щасливим, як того вечора. Докори совісті не насторожили його. Він забув, який вигляд мала та дівчинка, адже тепер мав найцінніше, що в неї було, – формулу її запаху.
Минуло багато років, знову Гренуй відчув запахи молодих дівчат. У маленькому містечку Грасі почали знаходити вбитих молодих дівчат. Убивця не залишав жодних слідів, і місто в тривозі чекало на нові смерті.
Коли Гренуя заарештували, він не опирався і зізнався в усіх скоєних злочинах. Його катували, але цей потворний малий чоловічок, здавалося, не відігнав болю й тільки торочив, що дівчата були йому потрібні. Убивцю засудили і страти.
Ідучи на страту, Гренуй облив себе парфумами, які викликали в людей почуття любові. Тисячі городян, які прийшли подивитися на смерть убивці, своїми криками, поведінкою висловлювали любов до горбатого, кульгавого, бридкого страховиська. Але Гренуй не дістав від цього захвату жодного задоволення, бо ненавидів людей. Він зрозумів, що той, хто жив ненавистю, не може здобути щастя від любові.
Кінець Гренуя був страшний. Доки ще не вивітрився запах любові, він покинув містечко і попрямував у Париж. Там убивця опинився серед канібалів, які, відчувши запах, розтерзали Гренуя на шматки і з’їли, відчуваючи задоволення від того, що вперше в житті вони щось зробили із любові. Бог наділив Гренуя великим талантом, але він не зумів скористатися з цього дарунка, не зумів принести в цей світ хоч краплину радості і справжньої любові.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)