Образ Максим Максимича і його “двійники’ у російській літературі
Якщо Печорин викликав до життя близьких йому героїв у добутках російських письменників середини минулого століття й другої його половини4, те й Максим Максимич знайшов своє продовження в образах капітана Хлопова з оповідання Л. Н. Толстого “Набіг” і капітанів Тушина й Тимохіна з “Війни й миру”. Давно замічено, що доктор Вернер з Лєрмонтовского роману є прямим попередником доктора Крупова з однойменної повісті Герцена. Не менш важливо помітити, що Лєрмонтовим – спочатку в “Княгині Лиговской”, а потім і в “Герої нашого
Зв’язку Лєрмонтовских романів з попередніми їй і наступними напрямками в розвитку російської прози – велика й усе ще недостатньо розроблена область Лєрмонтоведения. Навряд чи хто більше, ніж Бєлінський, зробив для того, щоб пояснити зміст і значення геніальної творчості Лєрмонтова. его цінували сучасники великого критика
“Пам’ятником зусиль Бєлінського розтлумачити настрій Лєрмонтова в найкращому змісті,- говорить ІІ. В. Анненков,-
Герцен дуже любив порівняльні характеристику,, вони запам’ятовуються, тому що дуже мітки і ярки. От одна з них: “Образ Онєгіна настільки національний, що зустрічається у всіх романах і поемах, які одержують яке-небудь визнання в Росії, і не тому, що хотіли копіювати його, а тому, що його постійно знаходиш біля себе або в собі самому
Чацкий, герой знаменитої комедії Грибоєдова,- це Онєгін-Резонер, старший його браг.
Герой нашого часу Лєрмонтова – його молодший брат” . А всі разом вони – по характеристиці Герцена – представляють последекабристское покоління російської дворянської молоді, приречене на роль “розумних ненужностей”. У своїх закордонних, вільних від цензури, виданнях Герцен мав можливість відкрито говорити й про естетическом і про політичне значення творчості великих російських письменників, зокрема Лєрмонтова. У Бєлінського такої можливості не було. Але й у статтях Бєлінського про Лєрмонтова мова йде не тільки про художній, але й суспільно-історичному значенні його творчості
Потрібно було мати багато громадянської мужності, щоб у самій ранній рецензії на “Героя нашого часу” зробити, що “в основній ідеї роману м. Лєрмонтова лежить важливе сучасне питання про внутрішню людину, питання, на який відгукнуться всі, і тому роман повинен збудити загальну увагу…”.
Що значить питання про “внутрішню людину”? Це питання питань всій нашій росіянці гуманістичної літератури, боровшейся проти всього, що заважало людині бути сьогоденням, бути людяним у найвищому й прекрасному змісті цього слова
Цьому питанню питань присвячений не тільки “Герой нашого часу”, а й вся поетична творчість Лєрмонтова
Це відкликання Гоголя про “Героя нашого часу” особливо примітний тому, що по відомій характеристиці Бєлінського – саме Гоголь і Лєрмонтов з’явилися найбільшими родоначальниками “послепушкинского” періоду розвитку нашої вітчизняної літератури
В “поле зору” Гоголя Лєрмонтов потрапив значно раніше. У мемуарній книзі С. Т. Аксакова про Гоголя ми знаходимо свідчення давнього й дуже доброзичливого відношення автора “Мертвих душ” і “Ревізора”- до Лєрмонтова. Затверджуючи, що Лєрмонтов-Прозаїк вище Лєрмонтова віршотворця, Гоголь визнавав, що “його молодший сучасник займає, як поет, перше місце серед всіх поетів, що прийшли в літературу після того, як не стало Пушкіна”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)