Обломів характеристика образа Обломова Іллі Ілліча

ОБЛОМІВ (Роман. 1859) Обломів Ілля Ілліч – головний герой роману, парубок “років тридцяти двох – трьох від роду, середнього росту, приємної зовнішності, з темно-сірими очами, але з відсутністю всякої певної ідеї, усякої зосередженості в рисах особи… м’якість була пануючим і основним вираженням, не особи тільки, а всієї душі; а душу так відкрите і ясно світилася в очах, у посмішці, в кожному русі голови, руки”. Таким читач застає героя на початку роману, у Петербурзі, на Гороховій вулиці, де він живе зі своїм слугою Захаром. З образом

О. зв’язана основна ідея роману, про яку писав Н. А. Добролюбов: “… Не бог звістка яка важлива історія Але в ній відбилося російське життя, у ній з’являється перед нами живий, сучасний російський тип, викарбуваний з нещадною строгістю й правильністю, у ній позначилося нове слово нашого суспільного розвитку, вимовлене ясно й твердо, без розпачу й без дитячих надій, але з повною свідомістю істини.

Слово це – обломовщина, ми бачимо щось більше, ніж просто вдале створення сильного таланта; ми знаходимо в ньому… знамення часу”. Н. А. Добролюбов був першим, хто прилічив ПРО. до “зайвих людей”, ведучи

його родовід від Онєгіна, Печорина, Біль-Това.

Кожний з названих героїв по-своєму повно й рельєфно характеризував певне десятиліття російського життя. О. – символ 1850-х, “послебельтовских” часів у російському житті й росіянці літературі. В особистості ПРО.

, у його схильності до бездіяльного спостереження пороків епохи, що дісталася йому, ми чітко розрізняємо принципово новий тип, уведений Гончаровим у громадський-суспільний-літературно-суспільний побут. Тип цей персоніфікує філософське ничегонеделанье, усвідомлене відчуження від навколишнього середовища, що відкидають душа й розум молодого провінціала, що потрапив із сонної Обломовки в столицю. “Життя: гарне життя! Чого там шукати?

Інтересів розуму, серця? – пояснює О. свій світогляд другові дитинства Андрію Штольцу. – Ти подивися, де центр, біля якого обертається це все:, немає його, немає нічого глибокого, що зачіпає за живе. Все це мерці, що сплять люди, гірше мене, ці члени ради й суспільства!

Що водить їх у житті? Адже вони не лежать, а снують щодня, як мухи, взад і вперед, а що користі?.. Під цією всеоб’ємністю криється порожнеча, відсутність симпатії до всього!..

Ні, це не життя, а перекручування норми, ідеалу життя, що вказала природа метою людині”. Природа ж, по О. , указала єдину мету: життя, як вона від століття протікала в Обломовке, де боялися новин, традиції дотримували строго, книги й газети не визнавали зовсім. З “Сну Обломова”, названого автором “увертюрою” і опублікованого значно раніше роману, а також з окремих, розкиданих по всьому тексту штрихів, читач довідається досить повно про дитинство і юність героя, проведених серед людей, що розуміли життя “не інакше, як ідеалом спокою й бездіяльності, що порушується часом різними неприємними випадками… праця зносили як покарання, накладене ще на праотців наших, але любити не могли, і де був випадок, завжди від нього позбувалися, знаходячи це можливим і належним”.

Гончарів зобразив трагедію російського характеру, позбавленого романтичних чорт і не пофарбованого демонічною похмурістю, але проте оказавшегося на узбіччі життя – з вини власної й з вини суспільства, у якому не найшлося місця про ломовий. Не має попередників, цей тип так і залишився унікальним. В образі О. присутні також автобіографічні риси У шляховому щоденнику “Фрегат “Паллада” Гончарів зізнається, що під час подорожі охотнее всього лежав у каюті, не говорячи вже про те, з якою працею взагалі зважився на кругосвітнє плавання. У дружнім колі Майкових, що ніжно любили письменника, у Гончарова найшлося багатозначне прізвисько – “принц де Лінь”. Шлях О. ;- типовий шлях провінційних російських дворян 1840-х рр.

, що приїжджали в столицю й оказивавшихся не в справ Служба в департаменті з неодмінним очікуванням підвищення, рік у рік одноманітність скарг, прохань, зав’язування відносин зі столоначальниками – це виявилося не під силу О., що зволів пересуванню по сходам “кар’єри” і “фортуни” лежання на дивані, ніякими надіями й мріями не пофарбоване. В О. дрімає та мрійність, що рвалася назовні в Олександрі Адуеве, герої гончаровской “Звичайної історії”. У душі О. теж лірик, людина; умеющий глибоко почувати – його сприйняття музики, занурення в чарівні звуки арії “Casta diva” свідчать про те, що не одна тільки “голубина лагідність”, але й страсті йому доступні Кожна зустріч із другом дитинства Андрієм Штольцем, повною протилежністю О., здатна сколихнути його, але ненадовго: рішучість щось почати, якось облаштувати своє життя опановує ним на короткий час, поки Штольц поруч із ним.

А в Штольца бракує ні часу, ні завзятості “вести” О. від учинку до вчинку – перебувають інші, хто в корисливих цілях готовий не відходити від Іллі Ілліча Вони в остаточному підсумку й визначають русло, по якому протікає його життя. Зустріч із Ольгою Іллінською на час змінила О. до невпізнанності: під впливом сильного почуття з ним відбуваються неймовірні перетворення – занедбаний засалений халат, О. встає з постелі, як тільки прокидається, читає книги, переглядає газети, енергійний і діяльний, а переїхавши на дачу поблизу від Ольги, по нескольку раз у день відправляється на зустрічі з нею. “…У ньому з’являлася лихоманка життя, сил, діяльності, і тінь зникала… і симпатія била знову сильним і ясним ключем.

Але всі ці турботи не виходили поки з магічного кола любові; діяльність його була негативна: він не спить, читає, іноді подумує писати й план (благоустрою маєтку. – Ред.), багато ходить, багато їздить Подальший же напрямок, сама думка життя, справа – залишається ще в намірах”. Любов, що несе в собі потреба дії, самовдосконалення, у випадку О. приречена.

Йому потрібно інше почуття, що зв’язало б сьогоднішню реальність із давніми дитячими враженнями про життя в рідний Обломовке, де від існування, наповненого тривогами й хвилюваннями, відгороджуються будь-якими засобами, де сенс життя укладається в думці про їжу, сон, прийом гостей і переживання казок як дійсних подій. Будь-яке інше почуття здається насильством над природою. Не усвідомлюючи цього до кінця, ПРО.

Розуміє, до чого не можна прагнути саме в силу певного складу своєї натури. У листі до Ольги, написаному майже на порозі рішення про одруження, воно говорить про страх майбутнього болю, пише гірко й пронизливо: “А що буде, коли я прив’яжуся… коли бачитися – зробиться не розкішшю життя, а необхідністю, коли любов уп’ється в серце? Як відірватися тоді?

Чи переживеш цей біль? Зле буде мені”. Гафія Матвіївна Пшеницина, господарка квартири, що знайшов для О. його земляк пройдисвіт Тарантьев, – ідеал обломовщини в самому широкому значенні цього поняття.

Вона так само “природна”, як і О. Про Пшенициной можна сказати тими ж словами, якими говорить Ользі про О. Штольц: “…Чесне, вірне серце! Це його природне золото; він непошкоджене проніс його крізь життя Він падав від поштовхів, прохолоджувався, заснув, нарешті, убитий, розчарований, втративши силу жити, але не втратив чесності й вірності. Ні однієї фальшивої ноти не видало його серце, не пристало до нього бруду… Це кришталева, прозора душа; таких людей мало, вони рідкі; це перлини в юрбі!

” Риси, що зблизили О. із Пшенициной, зазначені тут точно. Іллі Іллічу необхідно найбільше почуття турботи, теплоти, нічого не потребуючих замість, тому й прив’язався він до своєї господарки, як до здійсненої мрії про повернення в благословенні часи щасливого, ситого й безтурботного дитинства. З Гафією Матвіївною не зв’язані, як з Ольгою, думки про необхідність що б те не було вживати, якось змінювати життя навколо й у собі самому. Свій ідеал О. пояснює Штольцу просто, порівнюючи Іллінську з Гафією Матвіївною: “…

Вона проспіває “Casta diva”, а Горелки зробити не вміє так! І пирога такого з курчатами й грибами не зробить!” А тому, усвідомивши твердо і ясно, що більше прагнути йому нікуди, просить Штольца: “Що ти хочеш робити із мною? З тим миром, куди ти тягнеш мене, я розпався назавжди; ти не врятуєш, не складеш дві розірвані половини. Я приріс до цієї ями хворим місцем: спробуй відірвати – буде смерть”.

У будинку Пшенициной читач бачить О. усе більше й більше сприймаючого “теперішній свій побут, як продовження того ж обломовского існування, тільки з іншим колоритом місцевості й почасти часу. І тут, як в Обломовке, йому вдавалося дешево відбуватися від життя, уторгувати в їй і застрахувати собі незворушний спокій”. Через п’ять років після цієї зустрічі зі Штольцем” знову произнесшим свій жорстокий вирок: “обломовщина!” – і осту-вили ПРО.

У спокої, Ілля Ілліч “помер, очевидно, без болю, без мучень, начебто зупинилися годинник, які забули завести”. Сина О. , породженого Гафією Матвіївною й названого на честь друга Андрієм, забирають на виховання Штольци.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обломів характеристика образа Обломова Іллі Ілліча

Categories: Твори з української літератури

Links