Обломів характеристика образа Іллінською Ольги Сергіївни

ОБЛОМІВ (Роман. 1859) Іллінська Ольга Сергіївна – одна з головних героїнь роману, яскравий і сильний характер. Можливий прототип И. – Єлизавета Толста, єдина любов Гончарова, хоча деякі дослідники відкидають цю гіпотезу. “Ольга в точному значенні не була красуня, тобто не було ні білизни в ній, ні яскравого колориту щік і губ, і ока не Горели променями внутрішнього вогню; ні коралів на губах, ні перлам у роті не було, ні миньятюрних рук, як у п’ятирічної дитини, з пальцями у вигляді винограду.

Але якщо б її перетворити в статую, вона була

б статуя грації й гармонії”. Відтоді, як осиротіла, І. живе в будинку своєї тітки Марьи Михайлівни. Гончарів підкреслює швидке духовне дозрівання героїні: вона “начебто слухала курс життя не щодня, а щогодини. І щогодини найменшого, тільки-но помітного досвіду, випадку, що мигне, як птах, повз ніс чоловіка, схоплюється неизъяснимо швидко дівчиною”. И. і Обломова знайомить Андрій Іванович Штольц.

Як, коли й де зустрілися Штольц і И., невідомо, але відносини, що зв’язують цих персонажів, відрізняються щирою взаємною тягою й довірою. “…У рідкій дівиці зустрінеш таку простоту й природну волю погляду,

слова, учинку… Ні манірності, ні кокетства, ніякої неправди, ніякої мішури, ні наміру! Зате її й цінував майже один Штольц, зате не одну мазурку просиділа вона одна, не приховуючи нудьги… Одні вважали її простий, недалекої, неглибокої, тому що не сипалися з мови її ні мудрі сентенції про життя, про любов, ні швидкі, несподівані й сміливі репліки, ні вичитані або підслухані судження про музику й літературу…

” Штольц приводить Обломова в будинок И. не випадково: знаючи, що вона має допитливий розум і глибокі почуття, він сподівається, що своїми духовними запитами И. зуміє розбудити Обломова – змусить його більше й розбірливіше читати, дивитися, дізнаватися. Обломів в одну з перших же зустрічей захоплений її дивним голосом – И. співає арію з опери Беллини “Норма”, знамениту “Casta diva”, і “це знищило Обломова: він знеміг”, усе більше й більше поринаючи в нове для себе почуття. Літературна попередниця И. – Тетяна Ларіна (“Євгеній Онєгін”).

Але як героїня іншого історичного часу, И. більше впевнена в собі, розум її вимагає постійної роботи. Це відзначав ще Н. А. Добролюбов у статті “Що таке обломовщина? “: “Ольга по своєму розвитку представляє вищий ідеал, який тільки може тепер російський художник викликати з теперішнього російського життя…

У ній-те більше, ніж у Штольце, можна бачити натяк на нове російське життя; від її можна чекати слова, що спалить і розвіє обломовщину… ” Але цього И. у романі не дано, як не дано розвіяти явища іншого порядку схожої з нею героїні Гончарова Вірі з “Обриву”. Характер Ольги, сплавленний одночасно із сили й слабості, знання про життя й невміння цим знанням обдарити інших, одержить розвиток у російській літературі – у героїнях драматургії А. П. Чехова – зокрема, в Олені Андріївні й Соні Войницкой з “Дядька Вані”. Головна властивість И. , властиве многим жіночим персонажам російської літератури минулого сторіччя, – не просто любов до конкретної людини, а неодмінне бажання змінити його, підняти до свого ідеалу, перевиховати, прищепивши йому нові поняття, нові смаки. Обломів виявляється для цього самим підходящим об’єктом: “Вона мріяла, як “накаже йому прочитати книги”, які залишив Штольц, потім читати щодня газети й розповідати їй новини, писати листа в село, дописувати план пристрою маєтку, приготуватися їхати за кордон, – словом, він не задрімає в неї; вона вкаже йому ціль, змусить полюбити знову все, що він розлюбив, і Штольц не довідається його, відвертаючи.

І все це чудо зробить вона, така боязк, мовчазна, котрої дотепер ніхто не слухався, що ще не початку жити!.. Вона навіть здригалася від гордого, радісного трепету; уважала це уроком, призначеним понад”. Тут можна зрівняти її характер з характером Лізи Розжарюй-Тванню з роману И. С. Тургенєва “Дворянське гніздо”, з Оленою з його ж “Напередодні”. Перевиховання стає метою, мета захоплює настільки, що відсувається убік все інше, а почуття любові поступово підкоряється вчителюванню.

Учителювання ж у якімсь змісті укрупнює й збагачує любов. Саме від цього й відбувається в И. та серйозна зміна, що так уразила Штольца при зустрічі з нею за кордоном, куди вона разом з тіткою приїхала після розриву з Обломовим. И. відразу розуміє, що у відносинах з Обломовим їй належить головна роль, вона “миттю зважила свою владу над ним, і їй подобалася ця роль дороговказної зірки, лучачи світла, що вона розіллє над стоячим озером і відіб’ється в ньому”. Життя немов прокидається в И. разом з життям Обломова.

Але в ній цей процес відбувається куди більш інтенсивно, ніж в Ілля Іллічі. И. немов перевіряє на ньому свої можливості жінки й виховательки одночасно. Її неабиякі розум і душа вимагають усе більше й більше “складної” їжі. Не випадково в якийсь момент Обкомів бачить у ній Корделию: всі почуття И. пронизує проста, природна, як у шекспірівської героїні, гордість, що спонукує усвідомлювати скарби своєї душі як щасливу й заслужену даність: “Що я раз назвала своїм, того вже не віддам назад, хіба віднімуть…” – говорить вона Обломову.

Почуття И. до Обломову цельно й гармонійно: вона просто любить, тоді як Обломів постійно намагається з’ясувати глибину цієї любові, того й страждає, думаючи, що И. “любить тепер, як вишиває по канві: тихо, ліниво виходить візерунок, вона ще лінивіше розгортає його, любується, потім покладе й забуде”. Коли Ілля Ілліч говорить героїні, що вона розумніше його, И. відповідає: “Ні, простіше й смелее”, висловлюючи тим самим чи не визначальну лінію їхніх відносин. И. навряд чи сама відає, що випробовуване нею почуття більше нагадує складний експеримент, ніж першу любов. Вона не говорить Обломову про те, що влагоджені всі дела по її маєтку, з однією лише метою – “…

Доследить до кінця, як у його ледачій душі любов зробить переворот, як остаточно спаде з його гне, як він не встоїть перед близьким щастям…”. Але, як усякий експеримент над живою душею, цей досвід увінчатися успіхом не може. И. необхідно побачити свого обранця на п’єдесталі, вище себе, а це, відповідно до авторської концепції, неможливо. Навіть Штольц, за який після невдалого роману з Обломо-Вим І. виходить заміж, тільки тимчасово коштує вище, ніж вона, і Гончарів це підкреслює. До фіналу стає ясно, що И. переросте свого чоловіка й по силі почуттів, і по глибині міркувань про життя.

Усвідомивши, наскільки далеко розходяться її ідеали з ідеалами Обломова, що мріє жити відповідно до стародавнього укладу рідний Обломовки, И. змушена відмовитися від подальших експериментів. “Я любила майбутнього Обломова! – говорить вона Іллі Іллічу. – Ти лагідний, чесний, Ілля; ти ніжний… як голуб; ти ховаєш голову під крило – і нічого не хочеш більше; ти готовий все життя проворковать під покрівлею…

Так я не така: мені мало цього, мені потрібно чогось ще, а чого – не знаю! ” Це “щось” не залишить И.: навіть переживши розрив з Обломовим і щасливо вийшовши заміж за Штольца, вона не заспокоїться. Наступить момент, коли й Штольц виявиться перед необхідністю пояснювати дружині, матері двох дітей, таємниче “щось”, що не дає спокою її бентежній душі. “Глибока безодня її душі” не лякає, але тривожить Штольца. В И., що він знав майже дівчинкою, до якої випробовував спочатку дружбу, а потім і любов, він поступово виявляє всі нові й несподівані глибини.

Звикнути до них Штольцу важко, тому його щастя з И. представляється багато в чому проблематичним. Буває, що И. опановує страх: “Вона боялася впасти в що-небудь схоже на обломовскую апатію. Але як вона не намагалася збути з душі ці миті періодичного заціпеніння, сну душі, до неї немає-немає так підкрадеться спочатку мрія щастя, оточить її блакитна ніч і огорне дрімотою, потім знову настане замислена зупинка, начебто відпочинок життя, а потім зніяковілість, острах, томління, якась глухий смуток, почуються якісь неясні, мрячні питання в неспокійній голові”. Ці сум’яття цілком співвідносяться з фінальним міркуванням автора, що змушує задуматися про майбутнє героїні: “Ольга не знала… логіки покірності сліпій долі й не розуміла жіночих страстишек і захоплень.

Визнавши раз у вибраній людині достоїнство й права на себе, вона вірила в нього й тому любила, а переставала вірити – переставала й любити, як трапилося з Обломовим… Але тепер вона ввірувала в Андрія не сліпо, а із сознаньем, і в ньому втілився її ідеал чоловічої досконалості… Тому вона не знесла б зниження ні на волосся визнаних нею достоїнств; усяка фальшива нота в його характері або розумі зробила б приголомшливий дисонанс. Зруйнований будинок щастя погребло б її під руїнами, або, якщо б ще уцелели її сили, вона б шукала… “


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Обломів характеристика образа Іллінською Ольги Сергіївни

Categories: Твори з української літератури

Links