Обломів характеристика образа Мухоярова Івана Матвійовича
ОБЛОМІВ (Роман. 1859) Мухоярів Іван Матвійович – брат Гафії Матвіївни Пше-Нициной, персонаж, на перший погляд, малоприметний, але являющийся важливою пружиною в сюжеті роману. Читач довідається про М. від земляка Обломова, Михея Андрійовича Тарантьева, що атестує Обломову свого “кума”: “Це, брат, золота людина, не чету якому-небудь вискочці німцеві! Корінний, росіянин служака, тридцять років на одному стільці сидить, всією присутністю вертить, і деньжонки є, а візника не найме; фрак не краще мого; сам тихіше води, нижче трави, говорить ледве
” З подібними персонажами ми також зустрічаємося в “Мертвих душах” Н. В. Гоголя, у його комедії “Ревізор”: хабарництво й тупість чиновників, їхнє лукавство й уміння зірвати куш де завгодно – ці риси з’єднані й в образі М. Найбільш близький йому Тарелкин (“Справа” і “Смерть Тарелкина” А. В. Сухово-Кобилина). М. – людина “років сорока, із прямим чубом на чолі і двома недбало на вітер пущеними такими ж чубами на скронях, схожими на собачі вуха середньої величини. Сірі очі не раптом дивилися на предмет, а спочатку взглядивали нишком,
Подібно пушкінському Скупому лицареві, М. живе бідно, одягається недбало й погано, маючи достатні засоби, – у цьому позначається певна філософія: щоб ніхто не міг запідозрити його в хабарництві. Зате він не відмовляє собі в розкоші стола, справедливо думаючи, що ніхто не побачить, що в нього в шлунку, а виходить, і не зможе довідатися про його засоби. Життя потайная, не на очах, – це ідеал і спосіб існування М., а тому так глибоко ховає він завжди свої інтриги. І коли Обломів зізнається, що нічого не розуміє в панщині й оброку, не знає, багатий він або бідний, – досвідчений М. миттєво розуміє, що можна накласти лапу на все господарство Іллі Ілліча. І рекомендує йому нового керуючого маєтком, Ісая Хомича Затертого – пропаленого мерзотника, кілька десятиліть, що вправляється в руйнуванні поміщиків під видом благодетельствования.
М. квапиться жити, тому що на зміну чиновникам його типу вже приходять інші – “пройшло годинку… всі молокососи перебили: ламаються, читають так говорять французькою мовою… всі гадят нам…
“. Саме ця квапливість змушує М. вистежувати відносини Обломова й Пшенициной, щоб зуміти вчасно змусити Іллю Ілліча “прикрити безчестя”, давши позиковий лист на ім’я Гафії Матвіївни, що негайно буде переписано на його ім’я. І тоді вже напевно виявиться невичерпним колодязь, з якого збирається М. черпати засобу. У результаті точного розрахунку М. вдається протягом якогось часу видавати сестрі на господарство Обломова по п’яти-! десят рублів на місяць, забираючи собі всі доходи з Обломовки. І тільки приїзд Андрія Штольца зруйнував ідилію, налякавши М. і позбавивши його служби. Перша ж реакція М. на те, що Штольц знаком з генералом, у якого він служить у департаменті, – виставити себе невинним, підставивши під удар Тарантьева.
Ніякі почуття йому невідомі: М. легко й охоче жертвує сестрою, “кумом”, аби тільки врятуватися самому. Через якийсь час йому вдається знову влаштуватися на службу, женитися й налагодити своє життя. Подібна непотоплюваність людини безпринципного, морально нечистоплотного стане однієї з основних тем російської літератури до кінця XIX в., а також оригінально переломиться в XX в. у творчості таких письменників, як М. М. Зощенко, М. А. Булгаков, В. В. Маяковський, Н. Р. ердман.
Гончарів же багато в чому побачив її першим, розвивши в цьому змісті гоголівську тему чиновництва
(1 votes, average: 5.00 out of 5)