Ноздрев марнотратник життя
У поемі ” Мертві душі ” Гоголь яскраво зобразив “хазяїв країни”, поміщиків, відповідальних за економічний і культурний стан Росії, за долю народу. Один з них, Ноздрев, з’являється перед нами в 4 главі першого тому. Під час зустрічі в трактирі Чичиков продовжує знайомитися з ним, а ми – починаємо. От чим важливий епізод
Автор описує Ноздрева так: “Це був середнього росту, дуже непогано складений молодець із повними рум’яними щоками, з білими, як сніг зубами й чорними як смоль бакенбардами. Свіжий він був, як кров з молоком;
Судячи з портрета, енергії й сил героєві не займати. Куди ж він їх витрачає?
Ноздрев розповідає Чичикову, що вертається з ярмарку, де “продувся в пух”. Так ми з’ясовуємо, що герой незвичайно азартний. Причому, це стосується не тільки різних ігор. Ноздрев і бреше, наприклад, азартно. Він настільки любить фантазувати й похвалятися, що, схоже, давно втратив почуття реальності: ” Але ж будь тільки двадцять рублів у кишені, продовжував Ноздрев, саме не більше як двадцять, я відіграв би всі, тобто крім того, що відіграла би, от як чесна людина, тридцять
У розмові бере участь третя особа, зять Ноздрева Мишуев, що постійно намагається спускати тестя з небес на землю. Але це неможливо. Ноздрев бреше “натхненно” і сам щиро, гаряче вірить у власну балаканину! Крім того, він немислимо впертий, і свою неправоту ніколи не визнає. Наприклад, у суперечці з Мишуевим із приводу власного програшу Ноздрев спочатку приводить доводи, що не ставляться до справи (“А ти думаєш, майор твій добре грає?”), а потім міняє тему й співрозмовника (“Зате, брат Чичиков, як покутили ми в перші дні!”). Але його репліка повинна бути останньої!
Героя також не можна змусити замовчати або перебити, щоб він вислухав великий монолог співрозмовника. Ноздрев не має подання навіть про елементарні правила поведінки вобществе.
Таке відчуття, що вихованням героя ніхто ніколи не займався, але ж перед нами дворянин! Так Гоголь розвінчав міф про представників панівного класу як людях висококультурних, утворених. Ноздрев навіть здороватися не вміє. “Ба, ба, ба! – закричав він раптом, розставивши обидві руки побачивши Чичикова. Яким чином?” Це замість вітання! Тут же ми довідаємося, що Ноздрев говорить Чичикову “ти”, хоча “він зі своєї сторони не подав до того ніякого приводу”.
Ноздрев готовий побрататися з усім миром, але таке “споріднення” накладає певні зобов’язання на протилежну сторону. Герой як би говорить: “Все моє – твоє, однак і все, що є в тебе, – давай мені”. Чужим майном Ноздрев користується без попиту й без усякого стиснення, останнє йому взагалі не властиво. Точно так само герой ставиться й вчасно інших людей, тому на фразу Чичикова про те, що в нього є термінова справа, говорить: “Ну от вуж і справа! Уже й видумав! Ах ти, Оподелдок Іванович!”
Ноздрев просто не розуміє, як люди можуть займатися чимсь серйозним, працювати. Життя для нього – суцільне свято, що складається з п’яного розгулу, карткової гри й псового полювання. До розваги герой постійно готовий і не знає в цьому утомі. Він легко знаходить друзів, подібних собі, таких же безглуздих гульвіс: “…як почали ми, братик, пити…Ротмістр-штабс-ротмістр Поцілунків… такий славний! вуси, братик, такі! Бордо називає просто бурдашкой… Поручик Кувшинников… Ах, братик, який премила людина! от уже, можна сказати, у всій формі гуляла”.
Ноздрев дуже емоційний. Це можна зрозуміти хоча б по тимі епітетам, якими він наділяє друзів. Взагалі людей герой чітко ділить на два табори: одні “премилі”, “славні”, інші ж – “жидомори”, “свинтуси”, “бестії”, “шахраї”, “негідники”. Причому Ноздрев суперечливий, “погані” у нього можуть миттєво стати “гарними” і навпаки. Герой непередбачений, тому Чичиков поводиться дуже обережно. Боячись скривдити Ноздрева, він, наприклад, розглядає щеня й, що дивно, знаходить потрібні слова, щоб похвалити покупку “приятеля”: говорить, що собака “доброї породи”, має “гарне чуття”. У цьому епізоді Чичиков знову демонструє своє вміння пристосовуватися до людей. На фамільярність Ноздрева, його брутальність герой відповідає витривалістю, “олімпійським” спокоєм. Він терпить і поцілунки, і обійми “приятеля”, навіть погоджується поїхати до нього: “заїду я справді до Ноздреву. Чим він гірше інших, такий же людина, так ще й програвся. Горазд він, як видно, на всі, стало бути, у нього даром можна дещо випросити”. Чичиков знає свою справу, вона неухильно рухається до наміченої мети, переборюючи всі перешкоди. Як досвідчений “бізнесмен”, герой постійно шукає нові, більше легкі шляхи одержання вигоди. Але з Новосибірським Чичиков помилився: з непередбаченою людиною домовитися нельзя.
Епізод зустрічі героїв у трактирі розкриває характери, явні й сховані, потенційні можливості співрозмовників. Головним чином, автор тут зображує Ноздрева, у натурі якого виділяється безцільна активність. Свою невгамовну енергію герой розтрачує впустую. Це марнотратник життя, один з багатьох у галереї “мертвих душ”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)