Новий літературний жанр – “подорож” Радищева
Для своєї книги Радищев обрав новий у літературі жанр – “подорож”. Цей жанр одержав в XVІІІ столітті широке поширення. Цим він зобов’язаний Лоренсу Стерну. Видатний англійський письменник видав в 1767 році “Сентиментальна подорож”, що стало своєрідним маніфестом сентименталізму. Книга породила традицію: “сентиментальні подорожі” з’явилися в багатьох національних літературах. Знали цю книгу й у Росії, прочитав її й Радищев
Перше “подорож” у російській літературі було написано Миколою Новиковим і надруковано
З найбільшою повнотою художня особливість просвітительської подорожі одержала вираження в радищевском “Подорожі з Петербурга в Москву”. Свідомо опираючись на російську традицію, він збагатив можливості жанру й підкорив його втіленню небизалого ще задуму. Радищев задумав створити книгу, присвячену проблемам майбутньої російської революції, героями якої повинні були стати народ і передовий дворянин, що пориває зі своїм класом і стає в ряди “віщунів вільності”.
Книга відкривалася передмовою, написаною у формі присвяти її давньому своєму другові Олексієві Кутузову. Його Радищев написав уже після того, як книга прийшла із цензури, перед самим набором книги. Довірчо повідомлялося в присвяті про головному й таємному в житті людини, що посвятили себе служінню революції: “Я глянув окрест я^-душачи миючи стражданнями людства уязвленна стала”. Здатність “уражатися” стражданнями інших і визначала моральні якості особистості, зміст її сповіді. Розгорнувши своє серце для страждань людства, особистість не просто стала жити інтенсивним моральним життям – змінилася якість її емоцій: вони придбали соціально-суспільний характер
Наскрізним сюжетом “Подорожі” є історія людини, що пізнало свої політичні омани, що открили правду життя, нові ідеали й “правила”, заради яких коштувало жити й працювати, історія ідейного й морального відновлення мандрівника. Подорож повинне було його виховати. Особистості мандрівника письменник приділяє велику увагу. Пильно стежачи за своїм героєм, він оголює його моральні багатства, підкреслюючи його духовну делікатність, чуйність, нещадну вимогливість до себе. Розумний і тонкий спостерігач, він наділений чутливим серцем, його діяльній натурі далекі споглядальність і байдужість до людей, вона вміє не тільки слухати, але завжди прагне прийти рятуйте!, хто в ній бідує
Але просвітительський раціоналізм все-таки позначився на побудові образа мандрівника. Духовна еволюція його розкрита не психологічно (як це зроблено Грибоєдовим при розкритті духовної еволюції Чацкого), а логічно. Розвиток образа, ідейні шукання героя як би заздалегідь запрограмовані. Факти, що вводять у книгу, описи тих або інших явищ, які визначають досвід мандрівника й наступне за ним міркування, узагальнення досвіду обумовлені логічним планом еволюції, що повинен пройти герой. Звідси – деяка схематичність образа, строго позначена послідовність духовних випробувань мандрівника. Його шлях – від омани до істини – прокреслений з такою ж ясністю й прямолінійністю, як і шлях від Петербурга до Москви, по якому він їде
У перших розділах з особливою гостротою показане зіткнення мандрівника, що помиляється, з дійсністю, причому результати цих зіткнень подані читачеві з рідкою наочністю: герой висловлює свою думку раніше, ніж ознайомиться з фактом. Наступне потім зображення подій коливає його неправильні уявлення про життя. Мандрівник починає шукати вихід із протиріччя між своїми звичними поглядами й дійсними фактами. Він міркує, ще уважніше придивляється до того, що здавалося раніше відомим, з довірою ставиться до повідомлень людей, що зустрічають,
У своїх шуканнях мандрівник проходить як би через три етапи. У перших розділах відкриваються йому “частки безладдя”, вона розуміє, що колишні його подання про, що благоденствує під керуванням Катерини ІІ Росії є плід глибоких оман. У главі “Новгород” він уже змушений визнати, що “колишня система пішла до чорта”. Далі треба другий етап. Мандрівник, що переконався, що Росія бідує, що в ній усюди “безладдя”, зловживання владою, нелюдський гніт рабства, жагуче шукає шляхів до зміни положення, до знищення “непристроїв”.
И йому представляється, що єдиний шлях – це шлях реформ зверху. Розділяючи ілюзію багатьох дворянських діячів тієї епохи про освічений характер єкатерининського самодержавства, він думає, що, якщо відкрити правду монархові, усе буде негайно виправлено. Глави “Спаська полесть”, “Крестьци”, “Хотилов” і “Видропуск” малюють крах цієї ілюзії
(1 votes, average: 5.00 out of 5)