“Невмирущість духовної краси” за драмою-феєрією Лесі Українки “Лісова пісня”
Головною героїнею драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня” є витвір народної фантазії, міфологічна істота, лісова дівчина Мавка.
Авторка наділила цей образ незвичайною дівочою вродою, ніжною натурою і співочою душею. Важливою деталлю в зображенні Мавки були її довгі коси. Адже коси в народі вважалися символом волі, дівочої цноти і вроди. Мавка, вільна, як і сама природа, серед якої вона виросла, у лісі завжди ходила “з розпущеними чорними косами, перевитими, ніжними квітами”. Особливу красу Мавки Л. Українка підкреслила зоряним
Лісова дівчина сприймається не стільки як казковий образ, скільки як втілення людської мрії про вільне життя і щастя. Мавка життєва і дуже реальна своєю художньою правдою. Вона чесна своєю щирістю і незламністю, своїми почуттями і характером. Мавка мужня і горда, в її характері письменниця втілила свій власний ідеал невмирущої духовної краси відданої своїм переконанням і почуттям, духовно багатої, волелюбної і гордої дівчини. Цей
Внутрішня краса героїні драми, її сила духу сприймається ще яскравіше у порівнянні Мавки з Лукашем. Хоча Лукаш теж приваблює своєю безпосередньою щирістю, він зовнішньо красивий і гарний, але його натура роздвоєна і непослідовна. З одного боку Лукаш понад усе кохав Мавку і любив природу, з іншого боку в душі він залишався власником, прагнув до благополуччя і міщанського спокою. Мавка дуже швидко помітила суперечності характеру Лукаша, його неспроможність дорівнятися своїм життям до власної душі. Вона увесь час боронила свого коханого від байдужості, кликала до величного і красивого, плекала в ньому “цвіт душі”.
Для Мавки дуже болісно було почути від Лукаша його думку про пісні: “То ще наука невелика!”. На таку зневажливу фразу дівчина відповіла з усією гідністю дитини природи:
“Не зневажай душі своєї цвіту,
Бо з нього виросло кохання наше,
Той цвіт від папороті чарівніший,
Він скарби творить, а не відкриває!”
В одному з листів до своєї матері Леся Українка написала, що образ Мавки, невмирущість її духовної краси “зачарували на весь вік”. Це зачарування письменниця передала кожному, хто читав твір. Все у “Лісовій пісні” пронизане прагненням до незвичайного, небуденного і прекрасного, просвічене полум’ям духовності. У цій драмі-феєрії поетичне слово Л. Українки, яке вона називала “співучим полум’ям”, засвітилося на повну силу, нагородивши український народ неперевершеним творінням високого і прекрасного людського духу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)