Невмирущий образ селянина-бунтаря (за повістю “Микола Джеря”)
І. С. Нечуй-Левицький у повісті “Микола Джеря” розповів про жорстокий час кріпосництва, показав боротьбу селян проти гнобителів. Звертаючи нашу увагу на те, в яких умовах жили кріпаки, автор говорить, як вічні злидні і нестатки штовхали людей на бунт проти нелюдських умов існування, на пошуки кращої долі.
Молодим, вродливим змальовує Нечуй-Левицький Миколу, головного героя повісті. Рано починає він замислюватися над життям, над соціальною несправедливістю в суспільстві, де одні живуть у розкошах і багатстві, а інші стогнуть у неволі.
Поступово молодий кріпак приходить до усвідомлення того, що треба помститися багатіям за кривди, яких вони завдають простому люду, за своє злиденне життя. У ньому визріває протест проти знущань над людською особистістю. “Він люто показав кулак, обернувшись до панського двору”, коли його висікли, а коли дізнався, що осавула
Усе це спонукало кріпака до дій. І справді, жорстокість до Нимидори осавулі безкарно не минулася. Микола разом з іншими селянами його вистежив і дав добру півсотню київ. Але після цього Джеря був змушений тікати від пана.
Надзвичайним ліризмом сповнена сцена прощання Миколи з Нимидорою. Тяжко молодому кріпаку залишати рідні місця, бо розлучається він, може, назавжди з усім дорогим йому з дитинства, а головне – з коханою молодою дружиною, “половиною свого серця” – Нимидорою. Глянув Микола на свої верби, “вхопившись руками коло серця”, і, переборовши душевну муку, пішов з села, не знаючи ще, куди його приведе життєва дорога…
Велику повагу викликає у нас головний герой повісті, бо ніколи в житті не мирився він з неправдою, мав почуття власної гідності. І на схилі літ Микола Джеря залишається вірним собі: гостро виступає проти панів, шинкарів, які кривдили селян. Глибоку ненависть до гнобителів він зберіг до кінця свого життя.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)