Смиренність перед смертю або бессмсетрие в боротьбі: воля вибору (по трагедії А. С. Пушкіна “Бенкет під час чуми”)

Тема бенкету як торжества, вищої напруги щиросердечних сил, апогею самовираження героя втілена у всіх маленьких трагедіях, і щораз бенкет обертається загибеллю, моральний або фізичної: навколишній світ як би мстить героям за спробу вирватися за межі пронизуюче життя протиріч, самоствердитися незалежно від дозволу глобальних проблем. Суспільство як сукупність індивідуумів і саморегулюючий організм рішуче припиняє прагнення затвердити свою правду й стать незалежним, відгородитися від загальних проблем. Особистість повинна або протистояти

миру, або загинути, а всі спроби зайняти відсторонену позицію приречені на невдачу.

Якщо в інших маленьких трагедіях герої утягуються в конфлікт, самовпевнено намагаючись розв’язати особистих проблемы, то в “Бенкеті під час чуми” вони поставлені перед фактом: катастрофа вже свершилась. У драмі практично немає зовнішньої дії, мало діалогів – головне місце займають монологи й пісні, у яких втілюються різні людські характери, варіанти поводження в умовах фатальної неминучості. Герої практично ізольовані від миру. Весь драматургічний простір – це маленький оазис у пустелі світової катастрофи, що

от-от поглине й цей тимчасовий притулок героїв. У такій ситуації, на грані життя й смерті, особливу силу й виразність має кожний щиросердечний рух людини. Особливу насиченість здобувають навіть інтонації сповідей героїв, оскільки проектуються на все попереднє життя й освітлені світлом вічності. Це надає трагедії високе драматичне розжарення й особливий, напружений ліризм.

Місце дії – крихітний острівець у світі мертвих, зайнятий бенкетуючими під час чуми. Навколо – візка із трупами, багато рідні й друзів уже віддані землі. Герої приречені на загибель і віддають собі в цьому звіт. Але свідомість невідворотності долі переживається ними по-різному. Парубок, що пропонує випити “з веселим дзенькотом чарок, з восклицаньем” на честь померлого першим Джаксона, прагне не думати про смерть, що наближається. У демонстративних веселощах, у шумних насолодах він сподівається знайти забуття. Однак голова бенкету Вальсингам наполіг, щоб на честь загиблі випили скорботно, у мовчанні. Речення парубка голова знаходить неповажним до пам’яті збіглі й незаслужено зневажливим до смерті.

Луїза, запекло рятуючись від самітності, тримається зухвало-упевнено, демонструючи навколишню твердість суджень, егоїстична зневага до щиросердечних колізій учасників бенкету. Вона грубо відгукнулася про ніжну, наповнену любов, самовідданістю й жалем пісні Мері: “Не в моді / Тепер такі пісні! Але все-таки є / Ще прості душі: раді танути / Від жіночих сліз і сліпо вірять їм”. Здавалося б, щиросердечна черствість, обмеженість, примітивність сприйняття свідчать про байдужність Луїзи до смерті: адже недолік уяви не дозволяє адекватно оцінити безодню між життям і смертю. Але Луїза зовсім не готова до смерті, її навмисна брутальність – тільки поза, бажання сховати всеосяжний, паралізуючий страх. Її слабість (побачивши віз, що під’їжджає, наповненими мерцями, Луїза зненацька зомліває) викликає в душевно чуйної Мері приплив ніжності й співчуття.

Мудрий, але не схильний до чутливості Вальсингам, навпроти, висміює психологічну неповноцінність Луїзи, рядящуюся в тогу цинізму й зарозумілості: Ага! Луїзі погано; у ній, я думав, По мові судячи, чоловіче серце. Але так-те – ніжного слабшай жорстокий, – И страх живе в душі, страстъми томимой!

Черствому егоїзму Луїзи протистоїть самовіддана великодушність і тонкість Мері. Дівчина з фаталістичним спокоєм очікує наближення смерті, сприймаючи, що відбувається зі смиренним острахом і покірністю :] долі. Печатка смиренності й покірності несе будь-яке выска – м зывание Мері, всі життєві негоди, що випали на частку людей, не викликають у неї панічного жаху. Людині властиво боятися грізних і незрозумілих проявів величезного миру. Він слабкий і беззахисний перед особою вічності, але такий його доля, так улаштована життя. Ні тіні думки про протистояння, тим більше про боротьбу з долею не виникає в пісні Мері, вищий прояв людської мудрості – смиренно піклуватися про порятунок душі, надавши Богові розпоряджатися життями людей:

Поминутно мертвих носять,

И стогону живих

Боязко Бога просять

Заспокоїти душі їх!

Поминутно місця треба,

И могили меж собою,

Як перелякана череда,

Тиснуться тісною низкою.

Смерть – природний підсумок життя людини. Катастрофа, що несе смерть великій кількості людей, – прояв вищої світової волі, непідвласної людині, не викликає почуття протесту в Мері. Настільки ж стоїчну покірність проявляє вона й відносно власної долі. Мері вірить у вічне життя після смерті, і це допомагає їй пережити фізичну розлуку з коханим. Якщо вже їй призначено загинути в розквіті юності, вона хоче захистити улюбленого, не дозволяючи йому наближатися до тіла померлої. Лірична героїня пісні проявляє на заході життя високу самовідданість, надаючи коханому уникнути смерті, піти “куди-небудь, де б ти міг душі мученье усладить і відпочити”. Героїня обіцяє улюбленому не радості життя, а розрада в пам’яті про улюблений, котра теж збереже про нього вічну пам’ять. Вона вірить, що врятований нею коханий знайде щиросердечний спокій, умиротворення від свідомості того, що її жертовна душа буде завжди супроводжувати йому:

И коли зараза мине,

Відвідай мій бедный порох;

А Эдмонда не покине

Дженни навіть у небесах!

Пісня Мері – гімн високої й вічної любові, здатної перебороти смерть, і в той же час реквієм загиблої від страшної напасті. У цій пісні втілена велич жіночого початку, ідея жіночої вірності й самовідданості.

Зовсім інакше сприймає ситуацію голова бенкету Вальсингам. Тональність його пісні пронизана оптимізмом, енергією. Його монолог не про жертв і не про сумну пам’ять загиблих від чуми, а про життя й битву зі смертю за життя. Вальсингам не упокорюється безмовно перед лихом, усвідомлюючи її масштаби, а кидає їй виклик. Не бенкет прославляє він, а бій, не самозабуття й смиренність перед долею, а виклик небесам, не втеча, а боротьбу! Герой звертається до волі людини, спонукуючи його до дії, до активного протистояння ударам долі, до прояву своїх кращих якостей. Який би не був результат нерівного протистояння – негідно людини упокорюватися перед неминучою загибеллю, а якщо вже зустріти смерть, то зустріти її з відкритим забралом. У цьому сила людини, його справжня велич. Вальсингам затверджує навіть алогічну, здавалося б, думка: кинувши виклик небесам, “серце смертне” може знайти в бої справжнє безсмертя. Зрозуміло, це не безсмертя на небесах, що проповідує Мері, не християнське вічне життя. Безсмертя Вальсингама – у серцях і пам’яті людей. Його пісня – художня й значеннєва кульмінація п’єси.

Дві пісні – емоційна вісь трагедії. “Жалібна пісня” Мері – прославляння самовідданості й смиренності перед неминучою загибеллю, вірності й любові, непідвласні смерті. Пісня Вальсингама – гімн самоствердження людини, його зухвалості й гордості перед особою смерті, твердження людського безсмертя в боротьбі за життя. Здавалося б, авторська ідея повністю втілена в активній життєвій філософії голови. Але Пушкін досліджує життя у всій її повноті й складності й намагається уникати остаточних оцінок. Прихід священика вносить дисонанс у вже, що визначилася перемогу, філософії Вальсингама об героїчному двобої, що піднімає людину, з непереборним. Він знаходить точні й сильні слова для осуду бенкету, які змушують задуматися голови. Священик теж прагне підбадьорити згаслий погляд, але він не вірить у можливість фізичного порятунку й лише допомагає підготуватися до смерті, нагадуючи про борошна пекла й райське блаженство:

Перервіть бенкет дивовижний, коли Бажаєте ви зустріти в небесах Втрачених улюбленої душі. Вальсингам прислухається до докору священика про те, що їх “ненависні захвати бентежать тишу трун”, і замислюється про своє право на вселяння іншим своєї волі. Але все-таки немає підстав затверджувати, що він віддасть перевагу життям на краю загибелі смиренність і бездіяльність перед особою смерті


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Смиренність перед смертю або бессмсетрие в боротьбі: воля вибору (по трагедії А. С. Пушкіна “Бенкет під час чуми”)

Categories: Нові твори

Links