Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум´яках
ДІЙОВІ ОСОБИ
С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка.
Є в ф р о с и н а, їх дочка.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.
О л е н к а, її дочка.
С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Євфросинині приятельки, панни.
Н а с т я
О л ь г а
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М
Печорські міщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М і щ а н к и, ш а ф е р и, м і щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дія діється у Києві, на Кожум’яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руській. ДІЯ ПЕРША
Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері – в кімнату, другі – в пекарню.
Дія діється в неділю по обіді.
ВИХІД 1
Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу!
С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)
ВИХІД 2
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб’ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам’ятала! На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий. я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені – не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум’яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум’яки!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий. трохи ніби довгий чи гострий. трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум’яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр. Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком. Так ним м’яла, і як ми бралися.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?
С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба. бо полюбив тебе, моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без’язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД 3
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.
Г о р п и н а вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Г о р п и н а. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
С и д і р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цієї, чули.
Схожі твори:
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього. – Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві милі Старий Мотуз – чоловік заможний і гоноровитий. Він виплатив дідові Грицаєві триста карбованців за його половину поля й обладував тим полем ще за житності Грицая. Те поле мало перейти до Мотуза після смерті Грицая й Грицайки. Кажуть, що Грицай напозичався у Мотуза трохи не на тисячу карбованців, бо нічого не...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Невинна Оце я, матушко, прийшла по ділу до батюшки. Хотіла й висповідаться, і розказать все дочиста, як воно було. Нехай батюшка за мене оступляться. Сміються з мене люде та й сміються. Вже мені затого очі висміють. Продражнили мене злодійкою; злодійка та й злодійка! Не то що, матушко, люде, а вже навіть...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хрестини І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. Ст. 199 – 210. Терешко Пізнюр був чоловік заможний. Його знали по всій околиці, бо він був передніше п’ять год волосним старшиною. За ті п’ять год він надбав усякого надбання: поставив собі нову чималу...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Два брати В одному селі жив собі убогий чоловік Петро Клепало з жінкою Марусею. Вони мали двох синів парубків. Старший звався Юрко, а менший Улас. Обидва брати були схожі лицем, чорними високими бровами та чорними кучерями. Обидва були гарні, високі, рівні станом, та не схожі вони були душею. Юрко був розумний, хитрий...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Навіжена І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 5 – 91. I Молодий чиновник кишиневської контрольної палати Дем’ян Антонович Ломицький, по своєму звичаю, роздягся по обіді і ліг одпочивати. Тонкий та сухорлявий, закутаний по шию в смугнасте, волохате укривало, він був...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Дві московки І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том перший. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 51 – 101. I Раз якось був тихий літній вечір. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Череда звернула з толоки на шлях, простяглася до села і підняла за собою куряву. По дорозі йшов...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Афонський пройдисвіт I Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу – в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Хмари І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том другий. Київ: Наукова думка, 1965. I Одного літнього гарячого дня, в місяці липці 184. року, з города Тули вийшла купка хлопців, убраних по-дорожньому. На молодих паничах були сіртуки з темної парусини з чорними роговими гудзиками, суконні широкі й круглі картузи. Кожний...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Скривджені й нескривджені І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 101 – 139. I Був пишний майський вечір. Сонце заходило за сизу легеньку хмарку й неначе обвело її навкруги золотим, лиснячим обручиком. Синє небо було прозоре та глибоке, неначе вода коло берега в...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Кайдашева сім´я І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том третій. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1965. ст. 300 – 434. I Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Старі гультяї І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том шостий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. Ст. 421 – 460. I Які пишні левади та огороди в селі Трушках, в Васильківщині, з початку літа! І по долині над довгим ставом, і по обидва береги річки Раставиці, скрізь розляглись левади та...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович На гастролях в Микитянах І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 5 – 130. I Одного дня вранці, після Петра, отець Зіновій Літошевський, священик у селі Микитянах, достав з волосної управи лист з пошти. Отець Зіновій впізнав на конверті руку свого брата, оперного артиста...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Неоднаковими стежками І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 264 – 482. I Одного дня в третій годині вже перед обідом, Таїса Андріївна Сватківська, нудячись без роботи, стала перед образами в своїй спочивальні й почала молитись богу. Вона прочитала молитви й перечитувала...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Гастролі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том восьмий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1967. ст. 130 – 187. Присвячується М. В. Лисенкові I Артист київської оперної спілки Флегонт Петрович Літошевський, після важкої зимньої праці в опері, одпочивав на волі в своїй власній оселі, в одному здоровому містечку над...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Живцем поховані І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст.260-293. Був я на службі в далекому краї на півночі, в Седльці, в уніятському краї на Підляссі і літом поїхав на Україну на вакації, щоб одвідати родину та побачить рідний край, ті місця, де...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Київські прохачі І. С. Нечуй-Левицький. Зібрання творів у десяти томах. Том сьомий. Прозові твори. Київ: Наукова думка, 1966. ст. 359 – 447. I Був чудовий петрівчаний вечір. Надворі вже сутеніло. На Подолі затих стукіт та гуркіт. Курява на вулицях вляглась. На цвинтарі коло Пречистянської церкви під самою Андріївською горою було тихо, тихо,...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Українські гумористи та штукарі I На Україні звуть штукарями й гумористів оповідачів, що провадять свою розмову вперемішку з жартами, усякими приказками та прислів’ями, і таких людей, що виявляють свої жарти в дії: в жартовливій міміці, в жвавих мигах руками й головою, в смішному передражнюванні своїх знайомих, в імпровізуванні цілих невеличких комічних сцен власної вигадки,...
- Кайдашева сім’я – Іван Семенович Нечуй-Левицький Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918 pp.) “Кайдашева сім’я” “Кайдашева сім’я” – реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1879 р. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим самостійним життям. Соціально-побутові повісті І. Нечуя-Левицького становлять певний етап в українській...
- Нечуй-Левицький Іван Семенович Апокаліпсична картина в Києві Саме на покрову ввечері в дев’ятій годині сиджу я край вікна й п’ю чай. Коли чую, по Владимирській вулиці загуркотіли вози пожежної команди. Гуркіт був такий здоровий, що аж поміст двигтів під ногами. В темному вікні блискали й миготіли мідні лиснючі каски на головах пожежних, котрі стояли рядками зверху на...