Нечуй-Левицький Іван Семенович На кожум´яках
ДІЙОВІ ОСОБИ
С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на Подолі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка.
Є в ф р о с и н а, їх дочка.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокії Корніївни, перекупка, вдова; перепродує яблука.
О л е н к а, її дочка.
С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Євфросинині приятельки, панни.
Н а с т я
О л ь г а
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М
Печорські міщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М і щ а н к и, ш а ф е р и, м і щ а н и т а к а т е р и н щ и к.
Дія діється у Києві, на Кожум’яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руській. ДІЯ ПЕРША
Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері – в кімнату, другі – в пекарню.
Дія діється в неділю по обіді.
ВИХІД 1
Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре Свиридовичу!
С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)
ВИХІД 2
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже й богу молилась.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб’ята в парці. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе, аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тоді вертівся коло тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам’ятала! На всі Кожум’яки не було тоді такого вертуна, як ти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам’ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий. я б з тобою зовсім щасливо дожила віку.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені – не дурно ж вчились аж три місяці в пансіоні.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всі Кожум’яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всі Кожум’яки!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс такий. трохи ніби довгий чи гострий. трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні до людей. Який же в неї ніс?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки тебе полюбила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і той, що був, не знаю, де дівся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що Євфросина далеко розумніша од тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум’яки і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр. Меле разом і шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком. Так ним м’яла, і як ми бралися.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь дівся?
С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба. бо полюбив тебе, моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справді штука!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здуріє. І я, мабуть, тоді.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до сліз доводить! І така, і сяка, і носата, і мизата, і дурна, і без’язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жінка?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотів того сказати. Якось само на язик лізе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Постій! Прийде сестра, то я пожаліюсь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби мені, тільки не кажи Горпині.
ВИХІД 3
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, С и д і р С в и р и д о в и ч і Г о р п и н а.
Г о р п и н а вбігає в хату з порожнім кошиком на руці.
Г о р п и н а. Добривечір вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик і розлягається на стільці.) Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усіх яблук; а це думаю: давай забіжу до Рябка та ковтну чарку горілки.
С и д і р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.
Г о р п и н а. Хіба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум’яках? Куди ж пак! Запаніли наші!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запаніли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансіоні аж три місяці. Треба вам якось краще нас величати.
Г о р п и н а. Чули ми вже цієї, чули.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)