Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран

Раз зимою по містечку ходить баран та збирає стебла сіна, що порозтрушувалось з возів. На жидівському ганку лежить цап та гріється на сонці. Цап углядів барана і давай глузувати та сміятись з нього.

– Гей ти, опудало-мужичище! Вдягся в кожушище та насилу повертаєшся, як той медвідь. Ось подивись, який я прудкий та жвавий в куценькому сурдуті.

– Мені добре і в кожусі, дарма що я опудало, – каже баран.

– А дивись, баране, який я гарний в сурдуті та як мені легко танцювати, – каже цап та скік з місця; піднявся на задні лапи, передні

задер вгору та мах на один бік головою! круть на другий бік рогами! верть хвостиком! загнув шию дугою, ще й борідкою потряс. Баран витріщив очі на цапа та й каже:

– Почекай лишень, ось прийде вечір та вдарить мороз, тоді побачимо, хто з нас кращий.

Сонце зайшло. На небі стали червоні стовпи. Мороз такий потис, що тілько держись; як дмухнув вітер, лід затріщав, неначе хто з рушниці вистрілив; аж дерево в лісі залущало. Дмухнув мороз на барана, баранові байдуже: тепло йому в кожусі. Як вджигне мороз цапа, мій цап аж підскочив, неначе його хто окропом обпарив.

– Гей лапище-мужичище! – кричить цап до барана. –

Скидай швидше кожух, нехай я трохи погріюсь.

– Чи то ж можна, щоб такий пан вдягся в простий кожух! – каже баран.

Тоді цап давай уже просити барана:

– Ой братчику, баранчику, голубчику! Не видержу, бо вже дуже дошкуляє; так тебе неначе ножами ріже та голками шпигає в шкіру. Дай, я хоч притулюсь до твого кожуха та хоч боки нагрію.

– Та йди вже, чванько, грійся! – каже баран. – Я знаю, що не з добра сурдутовий пан у жупані ходить, бо свити не має.

Та се, бач, не першина, що сурдут коло кожуха боки гріє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Нечуй-Левицький Іван Семенович Цап та Баран

Categories: Твори з української літератури

Links