Нечуй-Левицький Іван Семенович Афонський пройдисвіт

I

Весною, після великодня, ченці й послушники в одному київському монастирі запримітили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм’янин. Тільки вдарять у дзвін чи на вечерню, чи на службу – в церкву входить поперед усіх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже літній чоловік, стає перед чудовною іконою, молиться, б’є поклони, зітхає, знаменується до образа богородиці й позад усіх людей виходить з церкви.

Той чоловік був грек Христофор Хрисанфович Копронідос. Він довго блукав

по селах на Україні, продавав кипарисові хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камінці, нібито з Єрусалима, свячену воду, ніби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навіть пальмові гілки, нібито посвячені на вербу в Єрусалимському храмі. Ті камінці він збирав на березі Росі, Расави та інших річок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць і з ставків. Продавав він і свячене помічне зілля і жебрав на Афон. Набивши добре кишені грішми, видуреними в темних богобоящих селян, він пішов на хитрощі вже більше корисні: задумав дурити багатих київських ченців.

Якось після вечерні він пристав до

послушників, примостився коло їх в садку на лавці, в темній алеї, на цвинтарі і почав розпитувати, хто з ченців має багато грошей.

– Чи то пак правду кажуть, що нібито в отця Палладія дуже багацько грошей? Чи то правда, що він багатющий? – спитав він у послушника.

– Що правда, то правда, – обізвався келійник отця Палладія, – я в його вже давно служу за келійника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованців, коли й не більше.

– А з яких він: мужиків, чи з міщан, чи таки з духовних? – спитав Копронідос.

Копронідос говорив доволі чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмові примішував великоруські слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились і зросли не в Росії.

– Отець Палладій таки з духовних. Він був на селі священиком, овдовів; кажуть, що вже видав дві дочки заміж, і оце годів з п’ять живе в монастирі, – одповів келійник.

– Здається, він богобоящий та богомільний. Так молиться та б’є поклони. що мені аж кинулося в вічі. – обізвався Копронідос.

– Дуже богомільний та богобоящий. Ввечері довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, гроші лічить, чи всі дома, бо я часом чую в себе, в другій келії, як бряжчать срібні карбованці та, здається, і червінці, – сказав келійник.

– Бряжчать карбованці! – аж крикнув Копронідос, і його здорові банькаті очі аж закрутились на білках, а зіньки аж заблискали.

– Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лічить часом отой лапіга таки довгенько. Усе сидить і ледве ходить помалу, – сказав молодий проворний келійник.

– І, певно, благочестиво живе й піснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

– Тихий, тихий, але тиха вода греблі рве. Горілочку п’є добре; а сільські бабки та молодиці з того села, де він був попом, часто приносять йому гостинці: і сало, і масло, і печені кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

– І до отця Палладія заходить?

– Атож! Заходить і балакає приязно з ним.

– А як її звуть? – спитав Копронідос.

– Вона Хівря на ймення, – сказав келійник, – там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомісяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

– А отець Ісакій та Єремія, певно, так само мають гроші, як і Палладій? – спитав Копронідос.

– Мають, але менше, ніж отець Палладій. А скупі, скупі обидва, що й сказати не можна! Гроші мають, а ходять у старому дранті та драних, латаних чоботях, – обізвався другий келійник.

– А з яких вони? – спитав Копронідос.

– Хто їx знає. Здається, з міщан, а може, й селян, – одповів келійник.

– Я більше од ycix ченців люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в війську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста. – казав далі Копронідос.

– I цей має, – обізвався один келійник, – бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а він як почне примірять, то виварить воду кравцеві незгірше будлі-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

– А не знаєте, з яких він? – спитав Копронідос.

– 3 бурсаків; його вигнали з бурси. Але він був у москалях: казав, що навіть служив унтер-офіцером. Та це знати й по ході, бо як ходить по церкві, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрі, – сказав келійник.

– Про що ж він розмовляє в келії, як часом зійдуться гості? – спитав Копронідос.

– Розказує, які штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червоні щоки та високі перси одної удовиці. Вона тут недалечко од монастиря й живе, – сказав келійник i зареготався на все горло.

“Отже ж, варто закидати мережі в цьому монастирі. Ловитва, мабуть, буде велія. Чотири ціновиті осятри маю на приміті. 3 котрого б почати. – думав Копронідос. – Мабуть, з Палладія. Палладій має показну роль в монастирі, бо з вчених. Треба б зробить початок з його.”

Копронідос сам пробував послушником в усяких монастирях у Греції та Болгарії i добре дізнався за норови й звички монастирських осятрів.

– Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасій? – сказав ніби сам до себе стиха Копронідос.

– Ого-го! Не крикливий! – обізвався послушник. – Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом і приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келії, то по садку.

“Ну, з цього страшно починать: не піде в мої мережі; треба почитати з святих та побожних. хоч би з грошовитого лапіги, що не любить вештаться та ходить, мов качка. з отця Палладія: тут мені буде менше притичин”, – подумав Копронідос і встав з лавки та й розпрощався з келійниками. II

Другого дня, тільки що вдарили в дзвін на ранню службу божу, Копронідос прийшов до церкви. Отець Палладій сидів коло низького аналоя. Кругом його стовпились сільські бабки, прочанки. Отець Палладій записував у книгу “жертви” бабок: бабки та й молодиці наймали акафісти, молебні та панахиди. Копронідос держав у руці здоровий пучок півоній, нарцисів та тюльпанів, а під пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодиці товпились кругом отця Палладія, неначе овечки кругом ясел з сіном. Копронідос поклав на вікні свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потім став навколішки височенько на сходах і молився, доки баби одійшли од отця Палладія. Тоді він узяв з вікна букет та те, що було загорнуте в хустині, і якось по-лисичому, навшпиньки підступив до отця Палладія й поклонився йому до пояса.

– Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божію і поставить перед чудовним образом богородиці, – сказав солодким, благочестивим голосом Копронідос і подав отцеві Палладієві здоровий пучок квіток.

Отець Палладій підвів толову й хотів покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву і тільки тикнув рукою з пером на чудовний образ і на букети квіток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрівцем.

– А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну і єлей, – промовив нишком, якось смирно Копронідос і почав розв’язувать червону хустку. – Прийміть, отче Палладію, і пом’яніть мене в ваших святих молитвах, – сказав Копронідос.

– Яке ж ваше святе ймення? – спитав отець Палладій, вже ласкавіше дивлячись на грека.

– Раб божий Христофор, – сказав тихо Копронідос.

– Ви ревні до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримітив, – обізвався отець Палладій. – А з яких ви будете?

– Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолі маю діла торговельні: скуповую та перепродую пшеницю, – сказав Копронідос.

Отець Палладій несподівано схопився з місця.

– Як же вас звати? – спитався Палладій.

– Христофор Хрисанфович Копронідос. Прошу вашого благословення і знайомості.

Отець Палладій поблагословив його великим хрестом і подав йому по-панібратські руку. Копронідос, одначе, поцілував ченця в руку.

– Спасибі за жертву, спасибі!. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прієм вашу жертву! Дякую господові милосердному за те, що вас напутив, навів на добру путь.

– А це прошу записати лепту на молебень за здоров’я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир. та говорити в церкві. якось гріх. Ви загаєте для мене багацько часу. – сказав Копронідос, запикуючись.

– То прошу до мене в келію після служби божої! Там ми за чайком і побалакаємо, – сказав отець Палладій.

Він подав Копронідосові руку на прощання, здоровою кремезною ходою пішов до олтаря й так швидко шугнув у двері, що намітка од клобука заколивалась, майнула і вкрила вирізані й позолочені квіти та виноградне листя на колонах іконостаса.

“Осятрина йде в мою мережу.