Наташа Ростова в “Війні й світі”

…Люди заспокоюються не прогресом розуму й необхідності, а моральним визнанням вищої краси, що служить ідеалом для всіх… Ф. М, Достоєвський Роман Л. Н. Толстого ” Війна й мир” сучасний за всіх часів. “Війна й мир” – це книга життя. Події швидко поміняють один одного, міняються люди, ніщо не стоїть на місці, усе рухається вперед. Невблаганний час міняє все: щось іде в минуле, щось оживає з нової силоміць.

Величезний потік підхоплює героїв роману й несе їх далі по життю. Неповторний і цікавий роман грандіозною картиною історичних

подій, намальованої Толстим. Видні історичні діячі встають перед нами на сторінках роману, але Л. Н. Толстой робить відкриття: не вони вирішують долю історії, їх вершать час і народ. Улюблена толстовська думка в романі – “думка народна”.

Толстой, великий психолог і філософ, настільки тонко й точно вивчив “діалектикові душі людської”, що весь його утвір пронизаний живою принадністю внутрішнього миру улюблених героїв: Наташи Ростовой, Пьера Безухова, Андрія Болконского, Марії Болконской. Взагалі, мені здається, що для Толстого не існує негативних героїв: кожній людині в якісь моменти життя

властивий прояв як гарного, так і поганого в ньому. Роман “Війна й мир” сучасний завжди, тому що все пережите його героями близько й зрозуміло кожній людині. “Чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка зі своїми дитячими відкритими плічками,., зі своїми назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними руками й маленькими ніжками в мереживних панталончиках і відкритих черевичках була в тім милому віці, коли дівчинка вже не дитина, а дитина ще не дівчина”. Наташа Ростова, як легкий весняний вітерець, з’являється на сторінках роману

Вона уривається в нудну, манірну бесіду дорослих, освіжає її й заряджає всіх своїм щастям. Вона сміється, не знаючи чому, і сміх її, немов дзенькіт дзвіночка, будить всіх і вводить їх теж у якісь нестримні веселощі. “…Усе розмістилися у вітальні й, видимо, намагалися удержати в границях пристойності пожвавлення й веселість, якими ще дихала кожна їхня риса”. Л. Н. Толстой любується цією чарівною дівчинкою, так хіба можна нею не любуватися! Не любуватися й не заздрити її безтурботному щастю, любові, молодості, тонкій, непомітній красі цього ще що не розпустилася квітки

“Не в силах більше втримуватися, стрибнула й побігла з кімнати так незабаром, як тільки могли нести її швидкі ніжки”. Вони з такою ж легкістю й швидкістю понесуть її по труднощам і негодам, по життю. “Ні, ти подивися, що за місяць!..

Ах, яка принадність! Ти мабуть сюди. Ну, бачиш? Так би от села навпочіпки, от так, підхопила б себе під коліна – тугіше, як можна тугіше, натужитися треба, – і полетіла б. От так!” Ці перші слова, почуті князем Андрієм від Наташи, начебто перевернули щось у його душі. Наташа, як прекрасний птах, летіла по життю, воно підхопила й закрутила князя Андрія

Наташа Ростова мала дивну здатність передавати частина свого щастя іншим. “У душі його раптом піднялася така несподівана плутанина молодих думок і надій, що суперечать всього його життя, що він, почуваючи себе не в силах усвідомити собі свій стан, негайно ж заснув”. Князь Андрій не знаком ще з Наташей, але вона при першій їхній зустрічі з’явилася, як добра, казкова чарівниця, і почала відродження душі й щастя його. Перший бал – це незвичайно хвилююча подія для Наташи, і зараз це хвилювання захоплює неї, вона думає, як неї приймуть, чи сподобається вона, а раптом на балі буде він? Блиск, краса, пишність – все кружляє їй голову, їй нестримно хочеться веселитися. Всю її заповнює щастя; вона жвава й життєрадісна: їй хочеться подобатися й хочеться танцювати. “Її не займали ні государ, ні всі важливі особи…

– у їй була одна думка: “Невже так ніхто не підійде до мене, невже я не буду танцювати…” Вона була схвильована, душа її рвалася, їй начебто було тісно. “…Наташа дивилася на них і готова була плакати, що це не вона танцює цей перший тур вальсу”. Але от князь Андрій запрошує Наташу, і всі струни цієї тонкої душі торкнуті до самої глибини її. “Те завмираюче вираження особи Наташи, готове на розпач і на захват, раптом освітилося щасливою, вдячною дитячою посмішкою”. Наташа начебто ожила, стрепенулася й закружилася в цьому новому, невідомому раніше щасті

Вона передала частину цього Андрію, її якесь уроджене, чарівне кокетство захопило його, і вони закружилися разом. “…Ледь він обійняв цей тонкий, рухливий, тріпотливий стан і вона заворушилася так близько від нього й посміхнулася так близько від нього, вино її принадності вдарило йому в голову…” Наташа любить, любить, віддаючи й спалюючи свою душу, вона любить і чекає. Під час полювання біля Втішного Наташа, Микола, Соня й Петя заїхали до дядюшке. Розпаленілі полюванням, втомлені й щасливі, вони відпочивали душею в цьому простому, гостинному дядюшкином маєтку

Наташа Ростова, одна з улюблених героїнь Л. Н. Толстого, не могла не втілити в собі народну думку, тому що цією думкою пронизаний весь роман. У Наташе гармонійно сполучаються всі характерні риси російського національного характеру. Вони – у її голосі, у її душі, у її рухах. “Де, як, коли всмоктала в себе із цього російського повітря, яким вона дихала, – ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, – цей дух, звідки взяла вона ці прийоми…

Але дух і прийоми були ті ж самі, виняткові, невивчені, росіяни…” Наташа Ростова висвітлює своїм щастям інших, вона любить усіх, вона така щаслива, що однаково закоханими очами дивиться й на Бориса, і на Пьера, і на манірну гостю, і на всіх людей на світі. Вона змушує навколишніх задуматися над життям і думає сама, воно мріє й любить, плаче й сміється. У Наташе не можна вбити головне: невичерпну віру в принадність життя, у своє щастя й можливість принести щастя іншим

Наташа Ростова має силу, незвичайну живу силу й привабливість. Наташа щаслива, вона повинна бути щаслива, тому що вона має величезну силу життя й любові. Вона стає вірною дружиною й турботливою матір’ю

Багато хто вважають, що, зв’язавши свою долю з Пьером, Наташа втратила щось зі своїх якостей. Немає! Все це не так! Варто лише подивитися на цю сім’ю з іншої сторони… Пьер, як відомо, до кінця роману Стає на шлях декабристів. А тепер згадаємо, що очікувало декабристів після 1825 року?

В’язниця, посилання, каторга… Згадаємо, що очікувало їхніх дружин? Сльози й важкий шлях до чоловіка в Сибір… От Майбутнє Наташи. Вона поїде за Пьером хоч на край світла. Чомусь я ставлю сім’ю Пьера й Наташи вище сім’ї Марьи й Миколи, вище сім’ї Ростових, Болконских…

Чому? Справа в тому, що сім’я Наташи й Пьера – це маленький мир, у якому духовність, моральність і мораль коштують у першому ряді. Л. Н. Толстой дивним образом зумів показати життя й внутрішній мир зовсім різних людей у своєму романі “Війна й мир”. Він дав зрозуміти нам, що в кожній людині повинне бути духовне почало

Я вважаю, що сенс життя люди можуть знаходити в різному, хто в чому, однак вищий сенс існування людського суспільства один – моральний. Він складається в проходженні добру як щирому шляху життя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Наташа Ростова в “Війні й світі”