Розходження шляхів морального пошуку в долях А. Болконского, П. Безухова й Н. Ростова

За всіх часів великі розуми людства намагалися осягти таємниці людської душі. Людина і його душа були предметом творчих досліджень і Л. Н. Толстого. Він пильно вивчає шлях, що проходить людина в прагнень до високого й ідеальному, у прагненні пізнати самого себе. Сам письменник пройшов свій життєвий шлях через страждання, від гріхопадіння до очищення й каяття. Цей досвід він і показав через долі своїх улюблених героїв. Головна проблема, як мені здається, яку ставить у своєму романі письменник, – це проблема людського щастя, проблема пошуків

змісту життя

Пропустити через своє серце, розум і душу закони морального буття от вища мета, вище призначення людини. До цієї вищої мети Толстої веде героїв роману. Його улюблені герої Андрій Болконский, Пьер Безухов, Наташа й Микола Ростови герої шукаючі, що мучаться, страждаючі

Для них характерні незаспокоєність душі, бажання бути корисними, потрібними, улюбленими. Найбільше яскраво здатність до самовдосконалення показана автором на прикладі Пьера Безухова й Андрія Болконского. При першій зустрічі князь Андрій (вечір у Ганни Павлівни Шерер) здався нам трохи зарозумілою, манірною людиною. Але насправді під

маскою холодності ховається людина, якому все знудила: і його “маленька княгиня”, і всі ці порожні світські розмови

Прагнучи позбутися від спілкування, що знудив йому,, Андрій вирішує йти на війну. Але була ще одна причина Болконский жадає слави, хоче знайти “свій Тулон”, Наполеон його кумир. Але в його бажанні немає нічого загального з діями Бориса Друбецкого й Берга

Князь Андрій говорить, що його прагнення до слави це бажання зробити що-небудь корисне для людей, а не кар’єризм. Він мріяв про славу, але побачив, що щирі герої боїв залишаються в тіні (Тушин), що великі воєначальники роблять вигляд, що віддають накази, а насправді все йде своєю чергою. Небо, блакитне й нескінченно високе, котре бачить поранений в Аустерлицком бої Болконский, так вражає його своєю величчю й неосяжністю, що Наполеон здається йому лише маленькою людиною в треуголке. Не знайшовши слави, він вертається додому, твердо вирішивши жити тільки для себе

Смерть дружини лише збільшує духовну кризу князя Андрія; він з головою йде в господарські справи – відходить від активної суспільної діяльності, вирішує зайнятися вихованням сина. Із цього стану його виводять слова Пьера про те, що треба жити, діяти, любити… Його друг Пьер (тільки з ним князь Андрій був відвертим, тільки його цінував як друга) спочатку веде життя світського гульвіси й ледаря. Перша наша зустріч із ним відбувається там же, у салоні в А. П. Шерер, але для Пьера цей лише початок його шляху до самовдосконалення, він шукає однодумців, але не знаходить їх. Для князя Андрія це вже пройдений етап. Після одержання багатої спадщини Пьер жениться на Элен, б’ється на дуелі з Долоховым і ледве не вбиває його. Пьер не розуміє, як він міг зізнатися в любові Элен, адже він знав, що не буде з нею щасливий, як міг викликати на дуель Долохова, адже він жодного разу не тримав зброю вруках.

Ранивши Долохова (Пьер думав, що вбив його), порвавши відносини зі своєю дружиною, молодий граф Безухов валить у безодню переживань і сумнівів. Тимчасове заспокоєння він знаходить у масонстві, але зауважує підлість і кар’єризм і там; Пьер починає віддалятися від справ ложі, хоча й досягає там високого положення. Він сприйняв масонство як вчення про братерство, рівність і любов. Пьер збирався полегшити життя кріпаків, заснувати лікарні й школи. У такому настрої він приїжджає до князя Андрію і йому вдається “розбудити” останнього, але лише на мгновенье, все-таки вони один одного не розуміють

У цей момент князь Андрій перебуває в сум’ятті, не бачить у житті змісту й тому хоче дожити своє життя без каяттів совісті, нікому не заважаючи. Пьер цього не розуміє. Однак розмова в Богучарове, випадково прослуханий розмова у Втішному змушують князя Андрія змінити своє відношення до життя. Болконский їде в Петербург, займається законодавчою діяльністю разом зі Сперанским, але разочаровывается в ньому завдяки зустрічі з Наташей Ростовой; її природність і невимушеність лише оттенили духовну порожнечу Сперанского.

Любов стає всім у житті князя Андрія, тому зрада Наташи й смерть батька – це лише привід до його нової духовної кризи, виходом з якого з’явилося повернення в діючу армію, але не в штаб, а простим полковим командиром. Болконский стає ближче до простого народу, до солдатів, вони навіть називають його “наш князь”. У справі захисту батьківщини він знаходить те, що так довго шукав: щирий сенс життя. Будучи смертельно поранений, Болконский починає розуміти це життя й більше не страшиться смерті, прощає навіть зраду Наташе.

Сцена його смерті показана не тільки як трагедія, але і як “звільнення від життя”. Граф Безухов, виявившись на Бородінському полі, бачить героїзм і згуртованість у діях російських солдатів. Він розуміє, що істина – у єднанні з народом. Це підтверджується після зустрічі із Платоном Каратаевым, коли Пьер переконується у вірності свого шляху пошуку істини, духовної досконалості, “сполучаючи” своє життя з життям народу. Різниця між Андрієм Болконским і Пьером Безуховим полягає в тім, що вони йдуть до своєї духовної досконалості різними шляхами, хоча обоє знаходять його найважливіші елементи в народному середовищі

Але Пьер іде до цьому “шляхом серця”, всі його дії стихійні й часом несподівані, але приводять до вірного результату. Князь Андрій, рухаючись по “шляху розуму”, обмірковує кожний свій крок, приходить до нового етапу, лише пройшовши попередній. Обоє ці героя є як би двома сторонами морального образа, ідеалу самого автора, вони єдині, незважаючи на істотні розходження між ними. Микола Ростов же є “золотою серединою” між моральною досконалістю князя Андрія й Пьера й настільки “земними” образами безлічі інших героїв “Війни й миру”. Нам дуже докладно показана служба Миколи і його захоплення

Його переляк у Шенграбенском бої цілком естествен і зрозумілий простій людині, його захоплене захоплення імператором Олександром I було типово для молоді того часу. На мою думку, якщо людина не має якості Миколи Ростова, те його можна вважати “негідником у душі”, як кожного із сімейства Курагиных, Бориса Друбецкого, Берга… Глибина характерів і природність персонажів у Л. Н. Толстого є безсумнівним достоїнством його добутків. У ході оповідання автор сам ще раз переконується й підводить нас до того, що нікому не можна відриватися від народу, відокремлювати себе, треба “сполучати” своє життя з життями інших людей. Кожна людина повинен прагнути до духовної досконалості, і зупинки на цьому шляху неприпустимі

Неважливо, який цей шлях, наскільки він довгий і важкий, важливо, що він є…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Розходження шляхів морального пошуку в долях А. Болконского, П. Безухова й Н. Ростова

Categories: Нові твори

Links