НАСІМІ, Сеййід Імадеддін
(1369 – 1417)
НАСІМІ, Сеййід Імадеддін (автонім: Сеййід Імадеддін – 1369, м. Шемаха – 1417, м. Алеппо) – азербайджанський поет і мислитель.
Місце народження Насімі – Шірван. Деякі дослідники твердять, що він походив із Баку, інші – котрих більшість, місцем його народження вважають Шемаху – столицю держави Шірваншахів. Батько поета, Сеййід Мухаммед, був добре знаною у Шірвані людиною. У Н. був брат, котрий також віршував під псевдонімом Шах Хандан. Шемаха після прийняття ісламу став одним зі значних культурних центрів. Тут діяло чимало
Насімі жив і творив у винятково важкий для Азербайджану час. Батьківщина поета зазнавала нападів Тимура з півдня та монгольського золотоординського хана Тохтамиша з півночі. Саме за таких історичних умов у 80-х pp. XIV ст. в Азербайджані й почало розвиватися єретично-філософське вчення – хуруфізм, спрямоване супроти догм ортодоксального ісламу. Насімі став найпалкішим і найвидатнішим пропагандистом цього вчення. Хуруфізм походить від арабського слова “хуруф”, тобто “буква”, “алфавіт”. Послідовники хуруфізму обожнювали 28-у і 32-у букви арабського та перського алфавітів, стверджуючи, що без них не можна спізнати ні Бога, ні людини, ні речі. Проте філософський і соціальний зміст хуруфізму, звичайно, значно ширший і значніший.
З метою активного поширення хуруфізму Насімі, як і інші видатні хуруфіти, пропагував ідеї цього вчення у Туреччині та Сирії, Єгипті й інших арабських країнах. Аналіз його творів свідчить, що він відвідав міста Баку, Багдад, Бурсу, Шемаху, Халеб та ін. Під час мандрів країнами Близького Сходу поет зазнав цькувань, гонінь і навіть був ув’язнений, проте це його не зупиняло. Полум’яні вірші поета-філософа знаходили широку аудиторію, їх переписували, вивчали напам’ять, читали та співали на базарних площах. Згідно із поширеною легендою, саме це й привело його на ешафот у сирійському місті Халебі (Алеппо): юний хуруфіт, учень поета, у базарному натовпі читав єретичні вірші свого вчителя, його схопили і, оскільки заради порятунку Насімі він визнав вірші своїми, засудили до смерті. Насімі, котрий у цей час був неподалік, поспішив до місця страти, визнав своє авторство і загинув страшною смертю.
В арабському джерелі “Кунуз-уз-захаб” цю страту Насіміу 1447 р. в м. Халеб змальовано так: “Віровідступник Алі Насімі був страчений за часів Йяшкеба. У той час у “Дар-уль-адлі” (“Палац правосуддя”) у присутності нашого шейха ібн хатіба ан Насірі та наїба (намісник) верховного кадія шейха Іззуддіна Шамуддіна ібн Амін-уд-Довле, верховного кадія Фатхуддіна аль-Малікі та верховного кадія Шїхабуддіна-аль-Хан-балі розглядалася справа про Алі аль-Насімі. Він збив зі шляху істини деяких божевільних, і вони в єресі та безбожництві підкорялися йому. Про це сказав кадіям і богословам міста якийсь ібн аль-шангаш Алханадан. Суддя йому сказав: “Якщо ти доведеш те, що говориш про Насімі, я не страчу тебе”. Насімі промовив “Келме-і-шахадет” (молитва про те, що він говоритиме правду), поклявся і заперечив те, що говорили про нього… На цьому меджліс розійшовся. Насімі залишився у в’язниці. Про справу Насімі доповіли султану Муайяду, котрий наказав здерти з нього шкіру, а тіло впродовж семи днів виставити у Халебі на загальний огляд… Так і вчинили. Цей чоловік був гяуром і мулхідом (боговідступником). Хай Бог милує, кажуть, у нього є тонкі вірші”.
Непохитність і мужність Насімі під час страшної страти спричинили у народі багато легенд. Поховали поета в Халебі у родинному пантеоні, який до теперішнього часу вважається святинею. Поезія поета-філософа швидко стала популярною поміж народів Середньої Азії, Туреччини, Ірану.
На початку своєї творчості Насімі стояв на позиціях суфізму. У цей період він підписував свої вірші псевдонімами “Гусейні”, “Сеййід Гусей-ні”, “Сеййід”. Найближчим Насімі було вчення відомого іранського суфія та поета X ст. Гусейна Халладжа Мансура, котрий уперше проголосив: “Я є бог!” Ставлення до Мансура не змінилось і після того, як Насімі прийняв хуруфізм. У зв’язку з цим З. Кулізаде зауважив: “У центрі творчості Насімі стоїть бог – прекрасний коханий, який возвеличує людину, нагороджуючи її своїм сяйвом. Шляхом самозречення та морального вдосконалення людина наближається до бога. Найвищим блаженством для людини є зустріч і; коханим, злиття з ним, розчинення в ньому Поет пише, що всупереч тим, хто вважає любов гріхом, він не збочить із дороги любові, оскільки лише ця дорога веде до істини – бога”.
Центральне місце у газелях і касидах, к’ита і рубаях поета займає думка про тотожність людини та Бога і божественність людини.
Українською мовою окремі твори Насімі переклали М. Мірошниченко, П. Мовчан, О. Петькун, Б. Степанюк, С. Тельнюк.
За М. Ібрагімовим
(2 votes, average: 2.50 out of 5)