Поетизація наукових відкриттів у ліриці бароко

У вірші Ф. Прокоповича є цікава інформація про духовний клімат доби бароко. З одного боку, український поет справедливо обурюється тим, що папа “ганьбить безсоромно ім’я Галілееве”: попри те, що видатний астроном не був ані богословом, ані атеїстом (нікого не “намовляв віри у Бога не йнять”), не зазіхав на папський престол (не “хотів він одняти у тебе престол твій”) і взагалі не втручався у справи церкви (“до святих володінь йому діла немає”). Однак, з іншого боку, “ганьблячи ім’я” (учення) Коперника й Галілея, папа

керувався своєю логікою.

Адже варто було офіційно визнати нескінченність Всесвіту та множинність світів, як влада Риму у світі почала б танути, мов сніг (що згодом і сталося, незважаючи на всі зусилля церкви). Отже, хотів того Галілей чи ні, а об’єктивно він таки сіяв зерна сумніву щодо існування Бога й втручався в справи церкви (“святі володіння”), своєрідно “зазіхаючи” на папський престол!

У тому-то й суть ключового духовно-ідеологічного конфлікту тієї доби, що, як мовилося, віра вступила в гостре й непримиренне протистояння з наукою. Ну як могла освічена людина XVII ст, знаючи про вчення

Коперника та Галілея, спостерігаючи схід і захід Сонця та чергування пір року, повірити, що Земля нерухома й пласка? Саме тому Галілей, якого інквізиція погрозами застосування тортур і спалення на вогнищі примусила публічно зректися своїх наукових поглядів (“заткнула йому рота”), якось саркастично вигукнув:”Аби знищити вчення Коперника, мало комусь заткнути рота.

І небо раптом у полон взяла.

Яка на небо лізти нам потреба?

Вже ми стягли собі на землю небо

І загнуздали табуни зірок,

Щоб нам корився їх химерний крок.

А як Земля?

До кулі ще подібна?

Ні, встала Тенеріфе скеля срібна

Загрозливо звела величний пік

І Місяцю от-от прохромить бік.

Переклад Д. Иавличка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Поетизація наукових відкриттів у ліриці бароко