Народні звичаї та обряди. Святий вечір
Кожна нація, кожен народ має свої звичаї, обряди, що усталились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї народ – це ті прикмети, за якими вирізняється народ не тільки в сучасному, а і в його історичному минулому.
З давніх-давен у слов’янських народів першим річним святом вважалася весна. Як тільки-но сходив сніг, люди виходили в поля і співали веснянки.
Людині хотілося якнайшвидше прогнати зиму з її лютими морозами, довгими ночами і наблизити бажану пору – весну. Коли хлібороб відчував радісний неспокій, викликаний початком
В такий день на вигонах гуртами збиралася молодь, співала, танцювала, жартувала. З усіх куточків села линув, ніби перегукуючись, чарів-ний мотив весняної пісні:
Ой весна, весна, днем красна
Що ти нам, весно, принесла?
Окремий цикл величальних пісень, приурочених до зимових свят складають колядки
Щедрівки співали перед Новим роком дівчата і діти перед вікном односельчан.
Основний зміст зимових обрядових пісень полягає в пропонуванні доброго майбутнього врожаю.
Деякі новорічні обряди безпосередньо відтворювали хліборобську працю: хлопці вносили в хату плуг і показували ніби орють ниву і сіють зерно, що також пророкувало добрий врожай. Особливо яскраво виступає аграрно-магічна основа в обрядових діях, що супроводжували зимові свята. Водіння кози, ведмедя, тура, ряження в маски і перевдя-гання мають правдиво тотемічну основу і свідчать про глибоку архаїчність обряду.
Святий вечір. Так називають новорічне свято, сповнене мудрої народної філософії, щирої доброзичливості, чарівної загадкової краси. Воно й нині, незважаючи на науково-технічний прогрес, не застаріло у своїх основних виражальних формах – колядках та щедрівках та несе в собі глибокі благородні почуття пошани до людини, її праці, до хліба, народної пісні. Саме цим і зумовлена увага нашої громадськості до новорічних свят. Воно виражається у відповідних державних документах, у закликах діячів культури відродити незамулені джерела народознавства.