Твір з народознавства. Українські народні пісні

Серед усіх видів українського фольклору найважливіше і найпочесніше місце належить пісенній творчості. Обрядові пісні, думи, історичні пісні, балади, ліричні пісні, частушки – такі основні її види.
Народні пісні володіють чудовою здатністю полонити людські серця, підносити настрій, окрилювати бажання, надихати у праці, овіювати, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі. До пісні звертаються за найрізноманітніших життєвих ситуацій. У ній повсякчас можна почути рідний серцю голос Батьківщини, вловити відлуння своїх найінтимніших

почуттів та затаєних думок, золотий промінь надії, слово мудрої поради і тихої ласки. Тим-то трударі гаряче люблять свою пісенність, пишаються нею перед світом:
Гей плину я до Дніпра і так си думаю:
Нема кращих співаночок, як у нашім краю.
Пройнята любов’ю до рідної землі, пісня опоетизувала не тільки людину, а й природу краю: “Лугом іду, коня веду…”, “Цвіте терен, цвіте терен, цвіте й опадає”, “Місяцю-королю, світи нам дорогу”, “Вітер віє, сонце гріє”, “Пливе човен води повен”, “В кінці греблі шумлять верби”.
Найдавнішими за походженням є обрядові пісні. Вони виникли
у зв’язку з трудовою діяльністю людей.
Романтично піднесені колядки і щедрівки поетичними словами славили звичайну трудову людину, відволікали її думки від тяжких обставин життя і вели уявою в ідеальну країну вимріяного та бажаного. Постать господині у колядках овіяна високою поезією, теплотою і любов’ю.
По дрова пішла – золота внесла,
По воду пішла – мед-вино внесла!
Парубок у колядках і щедрівках – невтомний трудар і богатир-воїн, щасливий мисливець, все в нього надзвичайне, особливо кінь і зброя:
Нема в короля такого коня:
А в мого коня золота грива,
Золота грива, срібні копита,
Срібні копита, жемчужний хвостик…
Образ дівчини в колядках і щедрівках огорнений серпанком ніжності й захоплення: вона зачаровує своєю вродою, працьовитістю, поставою:
У двір ввійшла – двір закрасила,
В хату ввійшла – пани стрічають.
Приходить весна – і її стрічають веснянки, сповнені світлого, радісного відчуття оновлення природи.
Розлилися води на чотири броди,
Ой дівки, весна-красна, зілля зелененьке!
За весною наставала русальна неділя, убрана клечанням і піснями про русалок, мавок, що нібито живуть десь в озерах, полях та лісах.
У розпалі літа відбувалося прадавнє свято Купала з вечірніми вогнищами над ріками та озерами, танцями, піснями навколо деревець – купайлиць. Ворожили на вінках, пускаючи їх на воду, водили хороводи, співали пісні про кохання, сватання, родинне життя. Жнивні пісні оспівували женців, що “золотими серпами” вижали всю ниву, вихваляли вінок – символ урожаю.
Ой кресали серпики на горі,
Дожинали житечко при зорі.
Протягом багатьох віків складався народний обряд, яким відзначали одруження, весілля. Весільні пісні величали молодих, вихваляючи їх вроду, вдачу і щире кохання, бажали молодій парі щасливого і заможно го життя, розповідали про прибирання молодої, вінкоплетини, випікання короваю. Почуття, які хвилювали його учасників: жаль молодої за дівочою волею, тривожні гадки про невідоме майбутнє, про лиху свекруху, сум батьків, що віддали дочку в чужу сім’ю. Весь вік людський су-проводять пісні. Спочатку колискові, потім парубочі та дівочі. В останню дорогу проводжають людину сумним поетичним голосінням:
Мій таточку, мій ріднесенький,
Мій таточку, мій старесенький,
Нащо ж ви нас покидаєте?
У чудових піснях і думах оспівав народ відважних оборонців матері-Вітчизни. Їхнє повне тривог і небезпек життя, мужність і стійкість у боротьбі з ворогом. Героями дум виступають люди мужні, сміливі, благородні, сильні духом, з серцем, сповненим любові до рідного краю. Таким є козак Голота, що не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота, має миролюбивий характер (“ні города, ні села не займає”), але готовий щомиті дати відсіч ворогові; хоробрий Іван Канівченко, стійкий Самійло Кішка. Високогуманними творами народної музи назвав І. Франко думи про Самійла Кішку, про втечу трьох братів з Азова, про Марусю Богуславку. Дума прославляє Самійла Кішку, який п’ятдесят років пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові. Захопивши галеру, козаки повертаються у рідний край:
Хоч буду до смерті біду та неволю приймати,
А буду в землі козацькій голову християнську покладати.
Ваша віра погана,
Земля проклята.
Майже цими словами відповідає турецькому султану герой історичної пісні Байда, коли йому доводиться вибрати між царюванням, здобутим зрадою, і смертю.
Привабливий образ ніжної і мужньої Марусі Богуславки змальова но в одній думі: Маруся визволяє з темниці 700 козаків, що уже тридцять літ у неволі пробувають, але сама залишається на чужині. До найулюбленіших народних дум належить “Втеча трьох братів із Азова, з турецької неволі”.
Визначними творами героїчного епосу є пісні про Байду, Морозенка, Сірка, Супруна та ін.
Гинуть у нерівному бою і Морозенко, і Супрун. Смерть Морозенка оплакує рідна мати, козацьке військо, вся Україна:
Прощай, прощай ти, Морозенку
ти, найславніший козаче.
Ой за тобою, та Морозенку, та вся Україна плаче.
Немало пісень складено про велике антифеодальне повстання 1768 р., Коліївщину та його ватажків Максима Залізняка, Івана Гонту.
Мужніми захисниками трудящих, поборниками правди змальову ють пісні Лук’яна Кобилицю і Устима Кармалюка.
Трагічні за змістом пісні про рекрутчину та солдатчину. Хабарниц тво і несправедливість панували під час набору. Із сумом розповідаєть ся в піснях про те, як пани, багачі “радять раду”, кому іти в рекрути: “Де п’ять – там не брать”.
А у вдови один син,
І той пішов під аршин.
Найпоетичнішими у народній ліриці є пісні про кохання. Скільки ніжності і ласки вкладено у прості слова, звернені до коханої:
Ой вийди, вийди, серденько Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю.
Сумні, тужні пісні про нещасливе одруження, про долю жінки за нелюбом, п’яницею, про злу свекруху, що знущається над невісткою. Мати і діти – одна з найпоширеніших тем ліричних пісень.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Твір з народознавства. Українські народні пісні