“Нарис про українського географа П. В. Ковальова”
23 січня 1912 року в місті Суми народилася людина, на частку якої випав складний життєвий шлях. Він став відомим географом і альпіністом. Це – Павло Васильович Ковальов. Після закінчення технікуму хімічного машинобудування в 1931 році він працював у Солікамську, Красноярську, Сумах. Під час перебування в Красноярську, він зайнявся “столбізмом” – лазінням на скельні останці: поодинці пройшов всі головні “лази” , зокрема “Пір’я” і “Митру”.
У 1937 році Павло Васильович вступив на геолого-географічний факультет Харківського
У 1941 році Павло Васильович закінчив університет
Після закінчення війни Павло Васильович почав працювати в ХДУ, а в літні місяці – старшим інструктором альпінізму на Кавказі. Здійснив ряд сходжень, в тому числі на гори Двузубкі, Светгар, на Пік Кавказу – Пік Вільної Іспанії, гори Ушби та інші, а в 1953 році став майстром спорту СРСР з альпінізму. Заняття альпінізмом він поєднував з науковими дослідженнями. У 1947 і 1948 роках, спільно з майбутньою дружиною Людмилою Семенівною Дмитренко (Ковальовою) він проводив дослідження в долині річки Баксан на всьому її протязі з метою збору матеріалів для кандидатської дисертації.
У 1950 році він захистив кандидатську дисертацію на тему “Матеріали до геоморфології долини річки Баксан” і протягом декількох років був керівником високогірних льодовикових експедицій ХДУ, що проводилися відповідно до міжнародних програмами МГГ, МГСС, МГД. Ці експедиції працювали в льодовиковій зоні Кавказу. Їх результатом стала публікація восьми томів Матеріалів Кавказької експедиції. У цей же період він організував вихід двох альпіністських збірок “На просторах батьківщини чудової”. Опублікував науково-популярні книжки “Кавказ” і “Обитель снігів”.
У 1966 році Павло Васильович захистив докторську дисертацію. Результати цього багаторічного дослідження узагальнені в його монографіях: “Геоморфологічні дослідження на Центральному Кавказі” (1957), “Питання четвертинного заледеніння Кавказу” (1965), “Сучасне і стародавнє заледеніння Великого Кавказу” (1967). Отримавши звання професора, він в 1968 році став завідувачем кафедри регіональної географії, і в цій якості пропрацював до 1989 року, після чого був професором цієї ж кафедри. У 1988 році, у віці 76 років, здійснив сходження на Авачинську сопку.
Ковальов Павло Васильович – відомий український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог радянського періоду, заслужений діяч вищої школи України (з 1980 року), почесний член Географічного товариства СРСР (з 1985 року), а потім України та Росії. Його дослідження пов’язані з палеогеографією Східноєвропейської рівнини і Кавказу, сучасним і стародавнім заледенінням Кавказу. Він склав каталог і карту слідів древніх зледенінь Великого Кавказу, дав опис всіх сучасних льодовиків цього регіону і виявив закономірності розвитку заледеніння. Він – автор оригінальної гіпотези виникнення степових блюдець. Він досліджував сучасні геоморфологічні процеси в межах Лівобережної України. Його цікавили питання охорони атмосфери і рекреації, проблема прогнозування природних процесів на основі кореляції між кліматом і приростом дерев. Після 1966 року він став відомим у світі фахівцем в області дендрохронології, підготував кілька кандидатів наук. З 1989 по 1994 рік був Головою Харківської відділу Географічного товариства України. За своє життя він став автором 260 наукових публікацій, у тому числі кількох монографій. 18 квітня 1996 після короткої важкої хвороби його не стало. Це була дуже сильна, мужня і добра людина.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)