Наші духовні провідники – Твір-нарис

Кожен з нас шукає вій ідеал. Це може бути людина, твір мистецтва, витвір художнього слова, літературний герой. Обраний ідеал стає провідником і особливо, тоді, коли він духовно багата людина.
Для мене ідеалом є Київський князь Володимир Мономах, який сів на великокняжий київській стіл 1113 року. Його дії як князя були спрямовані на зміцнення Київської Русі: він зумів об’єднати навколо Києва близько трьох чвертей усіх руських земель і припинити на деякий час їхній феодальний розпад; уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Його

визнавала Візантія, Західна Європа. Мономах зумів помножити вагу Київської Русі на міжнародній арені.
Але народ України знає князя не лише як державного діяча, а й талановитого письменника, який у своєму невеликому творі “Повчання” розповів про найважливіші моменти свого життя і своєї доби, виявив широку начитаність. За жанром це твір-повчання дітям. Він був досить поширений у середньовічній літературі. За зразки Володимир міг мати повчання Соломона синові з “Притч Соломона”, заповіді дванадцяти патріархів, англосаксонські “Батьківські повчання” та ін.
Однак за своїм змістом, ідеями,
структурою “Повчання” В. Мономаха, як на нашу думку, є самостійним оригінальним витвором князя. Вступна частина твору насичена виписками з богослужебних книг, якими автор, передає бентежний стан своєї душі. Він прагне уславити бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: покаянням, сльозами й милостинею.
Мою увагу привернула та частина “Повчання”, де князь малює ідеальний образ правителя, перелічує – його обов’язки перед своїми підданими, перед самим собою. Він повчає дітей не забувати убогих, не дозволяти сильним знущатися над слабшими, не вбивати, дотримуватись клятви, стерегтися гордощів, не збирати скарбів, поважити старших і молодших, не лінуватися, остерігатися брехні, пияцтва, розпусти. Ці повчання можна назвати Кодексом духовності. Істини, закладені в ньому є актуальними і сьогодні.
Особливу увагу Володимир звертає на обов’язки князя як керівника держави, князя – воїна. Інтереси Русі, держави, народу він ставить вище особистих. Цю частину “Повчання” можна назвати дидактичною, оскільки в ній закладені основи добропорядності, доброзичливості, тобто тих людських чеснот, які можна об’єднати поняттям “духовність”.
Свої настанови дітям Мономах підкріплює прикладами з власного життя. Коли на нього пішов війною Олег, Володимир добровільно віддав йому Чернігівську землю, щоб тільки припинити усобиці. Його життя минуло в походах проти половців і в труді, і цей факт є також показовим для керівників сучасної України.
Я високо ціную внесок Володимира Мономаха в розвиток і зміцнення своєї держави. Він справді був великим патріотом, дбав про Русь, державу, а тому й народ допомагав своєму князю у скрутні хвилини. Князівська ж любов до народу межувала з почуттям обов’язку. Дії князя вчать мужності, сміливості, порядності. За це йому честь і слава.
Дай, Боже, щоб наша Україна якомога швидше поповнилася людьми, які б не забували, що в їхніх жилах тече народна кров.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Наші духовні провідники – Твір-нарис