На Згадку про мого батька
У руках у мене старенька, сильно потерта червоноармійська книжка. У тьмяній фотографії вгадую знайомі риси. Із трепетом читаю ледве помітні, вицвілі букви: Реодько Єгор Іванович 1905 року народження, буд. Мірошницька Тюхтетского району. Це мій батько. Залишивши маму, трьох живих і четверо померлих дітей, 15 жовтня 1941 року в особливій окремій роті № 770, він прийняв присягу й пішов воювати. Повернувся додому наприкінці серпня 1945. Я добре пам’ятаю це повернення. Стояв яскравий сонячний день. Мати напередодні кудись виїхала, а мене 5 літнього хлопчиська
Ближче
Батько про війну говорив мало й неохоче. На Калінінському фронті одержав численні осколкові поранення грудей, частина їх була вилучена, а один, біля серця, залишався до самої смерті. Лікувався під Осташковым. В 1943 році нагороджений медаллю ” За відвагу”. У складі Білоруського фронту брав участь в операції “Багратіон”. Одержав контузію від осколка снаряда, рикошетом ударившего в каску. Каска витримала й урятувала від смерті
Один раз по телевізорі виступала жінка, що розповідала про те, як вони 15-літні дівчиська на заводі, плачу випробовували каски на міцність, розстрілюючи їх з важких трехлинеек. Їм важко було стріляти в каску із зіркою, представляючи, що під каскою перебуває чийсь батько або брат, але вони це робили. Спасибі їм за сумлінно перевірені каски, скільки життів урятували вони!
Документи на орден Червоної Зірки загубилися. А далі була Польща. У Польщі батька розшукав його рідний племінник, що воював на катерах Балтійського флоту, капітан 3 ранги Климец Микола Степанович. Всю ніч вони згадували своїх рідних у м. Боготоле й у буд. Васильевке. Там же десь воював інший племінник Реводько Микола Ілліч із сусіднього села Мірошницьке. Під Ленінградом в 1943 році загинув рідний брат батька Федір Іванович, а інший брат Терентій Іванович не встигав заліковувати рани на Українському фронті. На самому початку 1945 року батько був знову поранений, потрапивши в ” мінометну вилку”. Вони зупинилися в невеликому лісочку й улаштували в наметі баню. У повітрі увесь час літали розвідувальні літаки “рами”. Почуття страху й обережності притупилося, адже вони вже були на германській границі. Зненацька, метрах у ста за наметом розірвалася міна, вони порахували її випадкової й продовжували митися. Але коли друга міна вибухнула поперед метрів за п’ятдесят, вони зрозуміли, що прицільно стріляють по лазні й наступній міні рознесе її й багаття. Хто голий, у милі, хто в одязі кинулися врозсип влес.
Мина рознесла лазню, багаття й кілька людей ранила. Наприкінці березня 1945 року ФЭП-77 першого Білоруського фронту визнав його негідним до стройової служби, і був переведений у роту обслуговування госпіталю. Разом із друзями брав Берлін, нагороджений медаллю. У Берліні він пробув більше 3-х місяців. Один раз, вертаючись із Потсдама, забіг до рейхстагу, щоб на його стінах залишити автограф переможця, як це робили тоді багато солдатів. Раптом у групі дівчин у військовій формі, що коштують на площі, він виділив одну. Щось знайоме мигнуло в її особі, і він довідався свою племінницю Климец Антонину Степанівну. Вона служила у військах МГБ 11 Прибалтійського, а потім стала перекладачем. От так буває! Ішли вони різними дорогами до однієї мети, і в Берліні їхнього шляху перетнулися. Може бути, випадково, а, може бути, доля. Умер батько в 1969році. Нагороджений медалями: “За відвагу”, “За бойові заслуги”, “За звільнення Варшави”, “За узяття Кенігсберга”, “За узяття Берліна”, “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945″, багатьма ювілейними. Був представлений до нагородження Орденом Червоної Зірки, але нагороду через часті передислокації не одержав
В 1976 році в мене народився син, і назвали ми його на честь легендарного діда, що брали Берлін. Ми зберігаємо фронтові фотографії, медалі. Вони безцінні.
Зберігаємо Пам’ять – вона нескінченна
Реодько Михайло Єгорович – пенсіонер, учитель,
Проживаючий у селі Новомитрополька
Тюхтетского району Красноярського краю
23 лютого 2010 року
(2 votes, average: 4.00 out of 5)